Глава 18

Потонути в чужих очах виявляється дуже просто, просто потрібні підходящі. Синява Тимура затягує, мов тина, змушує пірнати все глибше, падати й падати, поки на тілі його сильні руки. Відчуваю пальці якими впився в талію, тепло його тіла, котре зігріває. У воді його запах стає сильнішим, полуниця й гірка кава дражнять нюх, судомно вдихаю обхоплюючи хлопця за шию сильніше, ніж потрібно, погляду свого відвести на здатна, та і як, коли він в полоні тримає? 

Небо над нашими головами стрімко темніє, білосніжні хмарки на фоні блакиті змінюються на чорні й важкі, в них спалахами заявляє про себе Бог блискавок, пускаючи їх в різні сторони. До тями приводить грім, стріпонувшись, я усвідомлюю, що ми надто довго мовчимо, довго дивимось одне на одного. Тимур втримує мене на воді легко, наче зовсім не боїться плавати, а я… Я боюся. Якщо не відчуваю під ногами дна, то одразу панікую і тону. 

— Не відпускай мене, — шепочу. 

Драган усміхається, кутики чарівних губ вигинаються провокуючи на щось, що скручує нутрощі всередині, що рве серце в ребрах. 

— Ніколи, — вимовляє повільно, голос хлопця медом лягає на мою тривогу та дивні відчуття. 

— Я не вмію плавати, — додаю.

Починається злива, грім та блискавка розрізають тишу на території будинку, почуваюся, мов я та він залишились самі на весь світ. Здається синява в очах Драгана стає теж темною, він ледь помітно нахиляє обличчя до мене залишаючи між нашими вустами дрібку повітря. 

— Тоді я витягну тебе на берег за поцілунок.

— Що-о-о? — обурливо хмурюся. 

— Поцілунок, принцесо, — зухвало лунає, усмішка стає ширшою, — і ти на березі.

— Це нахабство чистої води, і шантаж!

— Звісно, — навіть не намагається прикрасити якось власні вимоги.

— Тимуре Драгане, я не буду тебе цілувати, — відрізаю.

— Он як? — в очах хлопця зʼявляються чортенята. — Гаразд, пані Проблемо.

Він забирає руки з талії, я миттєво виковзую з його обіймів і йду на дно повністю піддавшись паніці. В легенях одразу тисне, серце товче перелякано, та з впертості не намагаюся вхопитись за Тимура. Варто голові опинитись повністю під товщею води він миттєво висмикує мене назад, от тільки більше не усміхається.

— Я не жартувала! — гаркаю в спробі віддихатись й відкашлятись.

Хлопець обхоплює мене обома руками притискаючи до себе.

— Я теж не жартую. Поцілунок, Лі.

— Який же ти… — хитаю головою. І здаюся. Мої вуста торкаються його щоки.

— Ні, — розглядає з-під напівприкритих очей дражнячи своєю красою. От як можна бути таким звабливим й водночас таким поганцем? — Поганий поцілунок. Я хочу нормальний.

— Справжній? — округлюю очі.

— Саме так, — він нахиляється й наші носи торкаються.

— Коли ми вийдемо з басейну, — сичу, — я тебе сама втоплю.

— Нічого, я тебе з собою заберу.

— Мгм, — буркаю. 

Наважитись, коли всередині клекоче від емоцій, складно, я б із задоволенням краще би спробувала виплисти сама, ніж цілувати Тимура, та ми посередині проклятого басейну, сумніваюся, що зможу, тож… Мої вуста легко торкаються хлопчачих губ. Відчуття, немов торкнулась чогось забороненого, проте шаленого жаданого. Якби він не тримав, сама би пішла під воду. Обхопивши його за шию веду вустами заплющивши очі. Дощ періщить страшнючий, спалахи блискавок розрізають небеса і навіть темряву, в яку себе занурила, аби не бачити синяви. Драган веде по спині долонею, крізь сукню й холод відчуваю цей дотик вогняним. Він поглиблює поцілунок, вміло пестить забираючи все, що я мала, і берегла не для нього. Він цілує так, немов настав кінець світу, а йому конче потрібна я, і лише я. 

— Тимуре, — шепочу, миттєво забуваю, що хотіла, чому його ім'я взагалі злетіло з моїх губ тихо, мов звертаюся до коханого. 

Руки хлопця стискають сильніше, не відриваючись він кружляє нас у воді, світ йде обертом, я не бачу як його закручує в дзигу, проте відчуваю. А потім розумію, що стає холодніше — він виносить мене з води. 

Варто прохолодному повітрю ковзнути мокрим тілом миттєво відсторонююся, Тимур же більше не усміхається, ні, він дивиться на мене так, мов світ в одну секунду змінився, наче остаточно все стало іншим. 

— Ходімо в дім, — лунає грубо.

Дивуюся зміні в поведінці, тільки що цей хлопець дражнив й шантажував, а тепер здається шалено серйозним. Він не дає сказати щось у відповідь, схопивши за руку тягне в будинок чхавши, що ми удвох залишаємо за собою сліди від води. Опинившись в його кімнаті Тимур дає мені рушник, свою футболку й шорти, а тоді кинувши, щоб переодягнулася, виходить. Поспіхом знімаю сукню, доводиться взагалі зняти все, аби не мерзнути, за вікном далі ллє злива тарабанячи по даху великими краплями. Постійно поглядаючи на двері одягаюся в сухий одяг Драгана, витираю волосся рушником, а от що робити з мокрим одягом не знаю. 

Відкриваю подвійні двері його кімнати, він стоїть під ними, теж в іншому одязі з незрозумілим виразом обличчя. 

— Куди сукню? — обережно запитую.

— Давай, я кину в сушку, — він простягає руку, але я смикаюся, в сукню замотане спіднє.

— Ні!

— Ліє? — вигинає брови.

— Покажи де, я сама кину.

Закотивши очі він все ж не сперечається, одразу веде до таких же подвійних дверей, за якими виявляється прихована кімната з пралками та сушильними машинами. Разом закидаємо мокрий одяг і повертаємося до його спальні. 

— Голодна? 

— Ні, — практично не брешу, після нудоти й басейну я справді не хочу їсти.

— Тоді додивимось фільм? 

— Гаразд.

Я першою сідаю на диван, Тимур одразу займає місце поруч, діставши ковдру вкриває нас обох, тисне на плей, і картинка навпроти оживає. Деякий час намагаюся триматись та організм вимикається, сон зморює, монотонні голоси героїв заколисують, навіть попри крики, котрі з'являються доволі несподівано. Можливо якби я справді слідкувала за сценами в кіно, то це не було би дико, але я не можу. Закутавшись щільніше остаточно провалююся в сон відчуваючи як мене пригортають до чогось теплого, стає затишно, під грім та шум дощу пробігає остання думка —  зі смерті сестри я так добре себе не почувала.