Глава 8

Мені хочеться втекти, та нікуди. Хочеться зникнути, та не можу. Хочеться кричати, але голос зник. Я стою нерухомо, серце товче в ребрах птахом бажаючи вирватись на волю. Руки звисають вздовж тіла, я не знаю, що з ними робити, куди подіти, як взагалі діяти в подібних ситуаціях. Мене ще ніколи не цілували… 

Вуста Тимура ніжні, дивно, адже сам хлопець хамовитий грубіян, цей контраст, мов крижаний душ на мою бідну голову. Він обережний, веде губами по моїх пробиваючись крізь заціпеніння, страхи, обурення, а я приймаю все, що дає. Інтуїтивно піддаюся вперед, ближче до нього, не розумію як тіло знає, що робити. Драган кладе одну руку на талію, його долоня пропалює тканину нещасної футболки наскрізь, а іншу на мою потилицю. Подушечками пальців він вимогливо тисне на шкіру, але не настільки, щоб викликати обурення, навпаки, якось саме так, як потрібно. 

Мій захист остаточно падає, привідкриваю рота й Тимур поглиблює поцілунок, ласкаво пестить вуста несподівано сильно притискаючи моє тіло до свого. Видих сплітається з диханням хлопця, я тану відчуваючи його м'язи, голова йде обертом, світ довкола нагадує дзигу, вона пришвидшується не даючи ні усвідомити, що відбувається, ні чинити опір, все, що залишається — просто бути у моменті. Всередині натягуються струни про існування яких не знала, линуть до Тимура, мов він єдине на весь світ, що їм потрібне, просто раніше вони цього не знали, але тепер… тепер вони знають. І я знаю.

Тимур відсторонюється, повільно, продовжуючи тримати мене обома руками, немов знає, що можу втратити опору під ногами. Зазирає в очі виблискуючи синіми чортенятами у своїх, кутики його губ здіймаються догори в задоволенні.

— Бачиш, а ти запитувала, що я тобі зроблю, — голос низький, приємний, він обвиває звідусіль туманом зупиняючи момент тут і зараз.

Серце на секунду зупиняється, не бачу нічого, крім його обличчя: красивого, лукавого та сурового водночас. Шкірою мчать сироти, хочу вирватися з його рук і водночас залишатись в них завжди, допоки до голови не доходить сенс сказаного.

— То поцілунок — покарання? — звужую погляд. 

— Можливо, — Тимур схиляє голову на бік, на вустах блукає лінива посмішка. 

Відштовхую його. 

— Ти правий, — демонстративно витираю рот долонею, — від такого, як ти, поцілунок не нагорода.

Драган вигинає брови, не очікував подібного, бісики з погляду тікають. Він мружиться оглядаючи з ніг до голови.

— Гадаєш, цілувати тебе було приємно? — тон змінився, на місці веселих ноток тепер крига. 

— Не варто було узагалі робити цього.

— Вірно, не варто.

— Тимуре, ти вважаєш, що я повинна, як усі дівчата в універі, танути перед тобою? Жадати тебе? — обурююся. — Не забувай, що я ніколи не шукала твоєї уваги, просто іноді бачила десь неподалік. Ти ніколи не цікавив мене. І ніколи не зацікавиш. Я тут лише через дурнувату грозу й мотоцикл! 

Драган кілька хвилин мовчить витримуючи паузу, вона не заповнена напругою, о ні, в ній квітнуть аромати літа, лунають співи пташок, чутно життя села вдалині. Відчуття, що тільки ми з ним зупинились в часі, решта світу живе. 

— Я ніколи не хотів цікавити тебе, — зрештою відрізає. — Це різне, принцесо. Пропоную закінчити на сьогодні. 

— Мотря ще вечері не принесла.

— Байдуже.

Тимур розвертається та зникає у хаті, виходить за мить одягнений й жбурляє у моє обличчя вже сухе худі. Не звертаючи на мене уваги йде до мотоцикла та заводить цього металевого монстра. З впертості я не хочу йти слідом, чекати поки дозволить сісти позаду, зрештою це принизливо, але проблема в тому, що грошей на автобус у мене немає, а якось інакше дістатись дому не вийде. Наступивши на власну гордість встаю біля мотоцикла, Драган хапає шолом й одягає на мою голову зціпивши зуби. Сівши на мотоцикл показує, щоб сідала позаду, виконую як просить, але не обіймаю за талію.

— Ти повинна триматись за мене, — наказово гаркає крізь рик мотору. 

— Я не хочу.

Хлопець фиркає, тягнеться руками назад та обхопивши мої фактично приклеює їх до свого живота під мотозахистом. Аж тоді починає рух.

Додому ми їдемо довше, тому що він більше не жене, мов оскаженілий, тому, коли висаджує біля магазину з морозивом, мої ноги практично не тремтять. Він кричить в спину, що завтра чекатиме о десятій тут знову, й рикнувши мотором, зникає поміж автомобілів. Птахи налякано зриваються з дерева через гучний звук заполонивши небеса темними тілами, мить я дивлюсь на них, а тоді йду.

В квартирі тихо, чутно звук телевізора, зазирнувши до кімнати батьків бачу, що вони удовх сплять під якесь кіно, тож замикаю двері та ховаюся у себе. Варто переодягнутись лунає дзвінок, Натуся вже теж вільна. Підійнявши слухавку одразу чую її голос:

— Ну що? 

— Не питай, — втомлено відрізаю падаючи на ліжко.

— Він катував тебе? — впевнена, Ната зараз хмуриться. 

— Боже, ні.

— А що з тоном? Це я мала би жалітись тобі, бо провела весь день з документами. Це нудно! Якби я була з Тимуром Драганом в хатині, де нікого немає, то…

— Він поцілував мене.

Ната стихає, навіть через телефон відчуваю як подруга переварює інформацію.

— Ти його катувала? 

— Господи, ні. Я облила його водою.

— Що? 

— Ми їхали на мотоциклі туди, — стишую голос. — Я злякалась. 

— Бляха, Ліє.

— А ще познайомилась з його прабабусею, вона класна. Тепер ясно чому дім новий не купують, цей дорогий їй, як пам'ять.

— Бабцю вашу залиш, мене цікавить поцілунок, ти ж ніколи ще не цілувалась, тому….б'ють барабани, що ти відчула? Як він цілується? 

— Я… — заплющую очі. Поки намагаюся підібрати слова Ната тактовно мовчить даючи мені зосередитись. — Світ припинив існувати, був лише він, — зізнаюся. 

— О-о-о-о, — тягне вона. — Лише він?

— Так і сказала. 

— Милота.

— Що? 

— Серце стрепенулось?