Частина чотирнадцята. Щастя є… І їсти його треба великою ложкою

Щастя - це коли попередній триндець уже закінчився, а новий ще не почався!

«Гумор»

* * *

- Лізо! Скільки живу, але таких пригод і пристрастей ні в однієї з нас не було! - стукнувши долонькою по столу, сказала Павлідія.

Моя розповідь про те, що сталося з нами в іншій реальності, де живе сама Темрява з підвладними їй огидними істотами, вразив до глибини душі абсолютно всіх відьом. Грехен у фарбах переказав деякі моменти, на які я не робила акцент. Шантар відмовчувався, тільки міцно тримав мене за руку. Він взагалі намагався постійно біля мене перебувати після повернення. Частіше торкався, часом довго дивився в очі, потім цілував у лоба й полегшено зітхав, а через деякий час усе повторювалося знову.

Домовики сиділи у мене на колінах, притискаючись міцніше, Любаша досі тихенько схлипувала. Мій кіт зручно влаштувався на колінах у Шантара, згорнувся клубком і голосно мурчав.

На шиї Грехена повисли його діти, радісно вигукуючи, який у них найчудовіший, найсильніший і найхоробріший тато.

Після того, як ми, поранені і втомлені, повернулися додому, вірніше, вивалилися з порталу, почався маленький Армагеддон! Відьми з криками, виттям, плачем, сміхом і лайками кинулися нас обіймати, цілувати і голосити про те, яка я шелепа! І ще я вперше побачила, як домовики від радості скачуть по стелі!

Мені було до сліз приємно, що я так дорога подругам і своїм домовикам.

Нас залікували, відмили, смачно нагодували і тепер слухали розповідь про наші пригоди.

Поки мене, Шантара і Грехена не було, сюди прибула Мурена, відьми розповіли їй про те, що з нами сталося.

Мурену я такою скаженою ще не бачила.

- Тебе могли вбити! - прошипіла вона, коли ми закінчили розповідь. - Ти, взагалі, чим думала, погоджуючись на пропозицію Темряви? Шантаре, Владико, а ви, як ви могли її пустити?

Шантар і бровою не повів, і нічого не відповів, а продовжив пити чай.

- Він був поруч, не залишив мене одну ні на хвилину. І наприкінці витягнув усіх нас звідти, - пробурчала їй у відповідь.

- Ти, відьмо, не заливай тут! Просто заздриш Лізі, ось і гарчиш! - вставив своє слово фейрі.

Мурена надула губи і демонстративно склала руки на грудях. Відьми розсміялися, напруга спала.

- Я не могла ризикувати життям дівчаток, Емпуза не залишила мені вибору, - спіймавши незадоволений погляд Мурени, сказала їй.

- Кожна з нас би так вчинила, - погодилася зі мною Василиса. Всі відьми закивали, підтверджуючи її слова.

Мурена зітхнула і посміхнулася.

- Я не серджуся. Правда, - і тут вона набрала в груди повітря і випалила. - Просто все найцікавіше сталося без мене! - змахнула обурено руками, зачепила чашку з чаєм і перекинула її на свій костюм.

Їдальню підірвав гучний регіт.

Розійшлися по кімнатах уже пізньої ночі.

Засипала я в затишних і надійних обіймах Шана, вдихаючи його свіжий запах, що став уже таким рідним. Про Темряву намагалася не думати. До речі, про Темряву...

Коли ми повернулися, артефакт, Дзеркало Істини, зруйнувався, замість нього залишилася жменька попелу, яку фейрі розвіяв остаточно. Сподіваюся, більше я не почую про неї ніколи!                                                                                                                                                                                                                

* * *

Шість місяців потому...

- Лізо, ти поводишся, як дитина! Припиняй цю істерику! Зараз що-небудь придумаємо! - вкотре говорили мені Мурена і Марина.

- Не можу! Сукня на мені не сходиться! Де я зараз увечері знайду нову? У мене весілля вже завтра! - крізь сльози кричала я подругам і стягувала з себе тісну сукню.

- Це у тебе я хотіла б запитати, Чому ти її не приміряла хоч за тиждень? Ти ж знаєш свою ситуацію... - почала пісню знову Марина.

- Це не до неї, а до Шантара запитання, він її з кімнати, ой, вірніше, з ліжка не випускав! Будинок ночами ходуном ходив, ти хіба не чула? - засміялася Мурена і відмахнулася від кинутої мною в неї туфельки.

- Зараз прибудуть твої батьки, відьми і фейрі. Разом начаклуємо тобі щось особливе, - відкусивши добрячий шматок від яблука, захрумкала Марина.

Я тільки застогнала. Зараз ще й їх дурні поради слухати!

У кімнату тайфуном увірвалися фейрі, мама і відьми. Ну ось, згадали про них!

- Лізо, ти чому заплакана? - кинулася мене втішати мама.

- Ви чого їй наговорили, відьми? - загарчав на них фейрі.

- Ми взагалі ні до чого! Ліза так погладшала, що плаття їй стало замале. Ось і реве тепер, - відповіла всім Марина.

- Знайшла, теж, причину, через що засмучуватися! Зараз Мар'ям тобі начаклує нове, чарівне. Я відразу говорив, що потрібно начаклувати плаття, а ви все: купимо, та купимо. Купили, називається, тільки витратилися даремно, - вичитав нас Грехен.