Частина тринадцята. В гостях ... не завжди добре. Тому, ми йдемо додому.

* * *

Цього разу перехід був більш спокійним, адже ми переміщалися в іншу частину цього світу, а не в іншу реальність. Я лише злегка спіткнулася, коли мої ноги торкнулися холодної мармурової підлоги, і до мене донеслися приглушені баси граючої музики і дзвін келихів.

- Ми якраз вчасно, - весело виголосив Матіс. - Приведіть себе до ладу, панове. Тут пристойне місце. Заха! Проводь наших гостей в їх кімнати і видай їм усе необхідне для свята, - тут же з'явилася страшненька стара. Зморщена, як печене яблуко, одягнена в штани-шаровари і довгу туніку, в руках палиця. Лиса, страшна і... одноока. Циклоп? Циклопша?

Хочу знепритомніти!

Вона поманила нас своїм довгим скорченим пальцем і повела по довгому вузькому і темному коридору. Я сильніше вжалася в Шантара, тільки в ньому знаходячи заспокоєння і відчуваючи його непохитність і впевненість, що все буде добре.

Я не знала, закричати мені або розридатися. Я довірилася підступній пітьмі. Грехен мав рацію. Невже я настільки дурна?

Стара завела нас у велику, круглої форми кімнату і ляснула в долоні. Тут же з чорного туману, що зійшов зі стін, вийшли двоє симпатичних дівчат, одягнених у таку саму форму, що і наша проводжата.

- Вимити, вичесати, одягнути! - проскрипів її голос. Дівчата зробили уклін старій. Вона клацнула пальцями і... зникла.

Шантар прийняв знову свій звичайний вигляд і міцно обійняв мене, я обвила його шию руками і уткнулася в міцне плече, стиснула зуби і швидко закліпала, щоб не потекли сльози.

- Прошу вас, ходімо за нами, на вас чекає купальня з гарячою водою, - красивим голосом проспівала одна з дівчат.

- Ми самі. Покажи, де знаходиться, і вільні, - наказав їм Шан. Від його тону ті здригнулися і переглянулися.

Друга дівчина підійшла до одного з гобеленів і відкинула важку тканину.

- Проходьте, пане, тут купальня. Ми будемо тут, якщо щось знадобиться, кличте. Я Лікая, це моя сестра Лея.

Шантар за ручку, немов маленьку дитину, повів мене в купальню, на мить зупинився і звернувся до Грехена:

- Залишся тут. Придивишся за ними. - Фейрі кивнув і злетів високо під стелю, прийнявши серйозний і войовничий вигляд.

Купальня являла собою величезних розмірів басейн із найчистішою водою, від якої виходив пар. Тут було красиво, але краса ця не зворушувала мене. Мені було сумно і страшно.

Шантар підняв руку і повільно потягнув мене до себе. Я стояла в напрузі, коли він запустив пальці в моє волосся. Мої очі закрилися, я нахилила голову, щоб відчути його дотики на своєму обличчі. Потягнувшись, я взяла його руку в свою і залишила поцілунок на його долоні. Шан обережно стягнув із мене порваний запорошений балахон, слідом звільнив і себе від брудного одягу, підхопив на руки і повільно увійшов зі мною в гарячу воду.

Поступово моє серце почало заспокоюватися.

- Ти знаєш, де ми знаходимося, що це за світ? - тихо запитала.

- Знаю, - коротка відповідь.

- І? - не відставала я.

Він зітхнув.               

- Ти притягуєш неприємності, Єлизавето, - прошепотів він, цілуючи мене в плече.

Дивлячись на нього, що знаходився поруч зі мною у воді, я не могла не погодитися.

Його руки ковзали по моєму тілу, я повільно нахилилася, притискаючись до нього, вдихаючи його запах. Мої руки піднялися, щоб зануритися в його волосся, і я розслабилася, коли його шовковисті пасма опинилися в моїх пальцях.

- Це не світ, Лізо. Це порожнеча. Безчасся. Тут все інакше, ніж у світах. Тут немає часу. Тільки ілюзія, - ошелешив мене Шантар.

Я побіліла і прикрила рукою рот.

- О. Боже. Мій! - ось гидота, як я могла вляпатися ще більше!? Емпуза обдурила мене!

- Не переживай, кохана. Я знаю, як вибратися, - дуже тихо, в саме вухо прошепотів мені Шан.

- Як ти мене назвав? - уловивши в його відповіді дуже важливе для мене слово, здивовано запитала чоловіка.

Він посміхнувся кінчиками губ.

- Кохана, - повторив він.

- Шане! - покликала його і потягнулася до його губ. - Розкажи мені, що це таке, безчасся? - запитала його, перервавши поцілунок.

- Безчасся - це проміжна матерія між світами. Тут часу немає. Тут, за нашими мірками, може пройти сто років, а в твоєму і моєму світах всього один день. Тут мешкають огидні сутності, яких ти собі навіть уявити не можеш, вони харчуються надлишками енергії і магії світів. Але ще й душами, які йдуть в оплату на угоди з місцевими жителями, а вони можуть багато, Лізо. Я багато чого про це місце не скажу, написано про безчасся дуже мало. Мені потрібно було відразу здогадатися, куди затягує нас Емпуза. - Шантар гнівно стиснув щелепи і нахмурив брови.

- Тут живуть демони? - уточнивши.

- Ні. Навіть демони живуть у світах, нижніх світах. Тут же живуть саме сутності, вони не можуть ні в одному світі прийняти матеріальну форму. Реальні тільки тут. Але і тягають до себе для розваг наївних жителів світів, наприклад, довірливих відьмочок, - і клацнув мене по носі. Я надула губи.