Частина п'ята. Принци приносять неприємності

* * *

Волосся у трійці, що увійшла, було чорне, як смола, зібране в високі хвости, очі блакитні зі зіницями-зірочками, шкіра біла. Худі і гострі риси обличчя з абсолютно нейтральним виразом, як у манекенів. Навіть не мигали. Від них ішла сильна, але недобра енергія. У їх присутності відчула себе комашкою. Ох лишенько!

Один з цієї трійки зробив крок уперед, коротко кивнув головою і заговорив низьким глухим голосом.

- Шанессі, ми прибули з Глацерра. Ми посланці Владики. Нам стало відомо, що наслідний Принц Шантар Азарут Кайрідан Треллітанський другий знаходиться тут. Це так?

- Е...е-е, - видала я.

- Я тут, Тишот! Не варто брехати маленькій шанессі, що ви посланці Владики! Зрадники і запроданці! Називайте себе правильно, панове! - Нагорі, на сходах, стояв мій гість в шкіряних штанях, босоніж, груди і голова перев'язані бинтами. Поза агресивна, напружена, очі метають блискавки. Сильні руки складені на грудях. І раптом він спритно підстрибнув і граціозно, немов кіт, приземлився на одне коліно між мною і новими дійовими особами. Повільно піднявся.

У повітрі з'явилася напруга, ніби туга куля, що несе в собі ядерну загрозу. І вона ось-ось вибухне!

- Вбити його! - проричав один із трійки. Двоє накинулися на варга стрімким і змазаним рухом.

Один із противників швидко опинився на шляху потужного, з розвороту, удару принца. Тріск черепа. Він починає падати, поки... Друга нога принца Шантара обрушується на його ребра. Нападник падає горілиць.

На принца накидається другий.

Вперед-назад. Права нога, ліва нога. Кожен удар піднімає лиходія, змушуючи триматися на ногах. Принц охоплює голову противника і завдає люті удари коліном по його ребрах. Чується тріск і хрускіт зламаних кісток.

(Напевно, коли ламалися ребра, другого нападника накрила хвиля болю в грудях, було видно, як він важко дихав, як його ноги все гірше слухалися господаря, його мотало з боку в бік, але він наполегливо намагався триматися.

Піднімається перший, і вони обидва починають змінювати форму, перетворюючись на величезних і жахливих монстрів, переходять у другу іпостась. Принц, розуміючи, що в звичайному своєму вигляді програє, теж прийняв бойову форму.

Це було страшно. Ми з домовиками, які вчепилися в мене до болю своїми маленькими ручками, а Любаша ще й сховала голову на моїх грудях, метнулися за диван і краєм ока стежили за розвитком подій. Те, що втручатися в бійку було не можна, зрозумів би і дурень. Приб'ють же, зовсім випадково, і не помітять, а я жити хочу.

В цей час третій лиходій теж трансформувався у свою страшну форму.

Зараз у моїй вітальні, важко дихаючи, гарчачи, билися не на життя, а на смерть четверо варгів в бойовій формі, справжніх крижаних монстрів.

Розрізняти їх я могла тільки по наростах на головах: у принца вони були білими і сяючими, а у моторошної трійки чорними, як і кігті.

Ось принц б'є одного противника в живіт з такою силою, що той пролітає через усю кімнату, зносячи своїм потужним тілом всі меблі, і падає на підлогу. Його тіло приземляється з гучним і дзвінким стуком.

Бійці переміщалися, незабаром опинившися занадто близько до нашого укриття, і я наказала домовикам зникнути в безпечне місце, а сама метнулася з-за дивана і проскочила б до дверей, що ведуть в сад, якби не удар величезного кулака, що прилетів мені зліва. Головний гад з трійки лиходіїв носив на пальці кільце, і камінь порвав мені шкіру за вухом. Я відчула різкий біль, і по шиї потік теплий струмочок. Повернувшись, я штовхнула його обома руками, але з тим же успіхом можна було б пхати крижану скелю. Він не зрушив з місця ані на міліметр, в обличчя мені дихнуло холодним повітрям, цей виродок оскалився в своїй моторошній посмішці, а в наступну мить щось вдарило мені по потилиці. Очі залило помаранчеве світло. Розмахуючи руками, я почала повертатися у зворотний бік, і в поле мого зору потрапив другий негідник, він з усієї сили влучив мені в живіт, і я втратила свідомість.

Отямилася я від болю. Яскравого, пекучого. Голова вибухала тисячею ударів молотків. Живіт болів так, ніби мені всі внутрішні органи перетворили на фарш. Абияк перевернувшись на живіт, зі стогоном і сльозами на очах встала навкарачки. Проморгавшись і зумівши оцінити весь безлад і розруху, почула шум бійки, крики і гарчання, що виходили з двору, з мого новенького саду.

Тут я побачила те, що вмить заглушило мій біль і викликало крик душевного болю і відчаю. Біля вхідних дверей лежав закривавлений, ще з відкритими очима, важко дихаючи, мій улюблений котик, мій Кешенька.

- Ні-і-і-і! - з надривом закричала, і як могла швидко поповзла до нього. Тремтячими руками взяла його на руки і притиснула до себе, не помітивши, як тут же вся забруднилася в крові, гірко заридала і покликала:

- Трохиме, Любашо! Допоможі-і-іть! - кричала, захлинаючись риданнями.

З'явилися мої домовики. Трохим притиснув свої ручки до голови і щось запричитав про нелюдей, прокльони, але я його не чула, вся моя увага була прикута до рудого хутряного створіння, яке було зі мною і в горі, і радості, і якого я всією душею любила.

Любаша забрала його з моїх рук.

- Лізо, віддай його мені, я допоможу, твій друг буде жити, хазяєчко. Я клянусь тобі. Зілля і мазь у нас ще є. У тебе зараз інша турбота-то, щоб ці прокляті іроди не прорвалися за кордон будинку і не увійшли в наш світ, а то накоять лиха, - і домовичка розчинилася з моїм котиком на руках.