РОЗДІЛ П'ЯТИЙ

ПОМСТА

1

Ярослав зупинив машину у хвості нескінченної, здавалось, вервечки з
людей, які хотіли потрапити до славнозвісної бабки. Вони діставались сюди
добу, бо бабка мешкала відокремлено від села Сливівка на Поліссі.
Влад вийшов з автомобіля та протяжно присвиснув, адже хатини старої знахарки
ще навіть не було видно, а жива черга з людей та машин уже вишикувалась.
- Може вона й планувала стати відлюдницею, але їй це не вдалося, -
констатував іронічно.
- Що робитимемо?
- Так тут жити в цій черзі тижнями треба! Сідай, - рішуче окликнув
друга Ярослав.
- Є ідеї?
- Угу! - мугикнув водій у відповідь, завів машину та поїхав вперед, оминаючи нескінченну чергу.
Зупинився біля самісінької занедбаної хатини, де проживала бабка. Їм на зустріч відразу подався кремезної статури чоловік з черги. Усім своїм виглядом виказуючи небажання пропускати вперед новоприбулих.
Ярослав привітався й уважно глянув своїм важким поглядом поборникові порядку прямо у вічі.
- Зараз наша черга. Пригадуєте?
-Та-а-ак! - погодився й поступився місцем той. А потім повернувся й
пішов запевняти інших, що зараз черга цих хлопців.
- Якщо дізнаються старші... - Влад докорив другові за зловживання
можливостями навіювання, коли вони вже ступили на поріг ясновидиці.
- Зараз можна. Йдеться про надважливі речі.
- От паганці! - крикнула стара з хатини на них.
Хлопці вирячились на маленьку згорблену постать, яка зустріла їх у напівтемряві маленької кімнатки.
- Та то я на курей. Усю городину мені вигребли, - махнула на вікно. -
Проходьте, - запросила помахом руки. Проте іронічна посмішка читалась на
старечих тонких губах, що губилися під складками зморшок.
Привітавшись, хлопці ступили на середину кімнати.

Кругом панував страшенний безлад, все довкола вкривала пилюка (помітно, що господиня помешкання
зовсім не мала вільного часу для наведення і найменшого ладу в хатині).
Тим часом стара рукою згребла мотлох зі стільців та рухом запропонувала сісти.
Тепер хлопці мали змогу краще розгледіли літню простоволосу жінку. Ясновидиця була
неохайно вдягнута, котра сіла край столу й собі (з не меншою цікавістю!)
узялася оглядати їх.
А коли Ярослав почав пояснювати мету свого візиту, вона рухом
зупинила його. І, щоб даремно не гаяти час, відразу почала їм відповідати:
- Те, що турбує вас, саме щасливо завершиться. Те, що ви шукаєте, - у
вас перед носом. Можете йти!
Хлопці лише рота роззявили.
- І ще... - додала. - Саме ти, - тицьнула пальцем у Влада, - знайдеш його.
А тоді гримнула на них:
- Чого ґав ловите? У мене ще повно людей надворі!
Владислав тим часом спробував прочитати думки старої. Однак їх прикривала
щільна завіса.
- Е-е-ееее... А ви б не могли точніше сказати, де це - “перед носом”?
- От, дурне! Куди ж уже точніше?! - крикнула бабка, але менше з тим
відповіла. - Те, що шукаєте, бачите майже щодня. - І нетерпляче глянула на хлопців, вказуючи їм на поріг, даючи зрозуміти, що прийом вже завершено.
Аж раптом її погляд затримався на Ярославові, вона наче сканувала його. І по мірі роглядання його рис обличчя, вона сама все лагіднішала і лагіднішала. Під кінець кутики бабиних зморшкуватих вуст розтяглись у м’яку усмішку. А в очах запалали грайливі вогники й вона запитала:
- Як там Слава?
Хлопці деякий час не могли втямити про кого вона питає.
- Ваш дід, - уточнила.
Аж нарешті до Ярослава дійшло:
- А-аа... То це Ви про дідуся?...

За цей час при згадці про нього, бабка уся з виду аж наче помолодшала років так на десять, а в очах горіла непідробна цікавість.
- Так це ж саме він нас до Вас і направив... - вирішив скористатись ситуацією Ярослав.

- ...і сказав, що Ви найтямкіша і найсильніша відунка на всій землі! -
підхопив Владислав, зметикувавши, звідки вітер віє.
На блідих зів'ялих щоках з’явилось щось схоже на рум’янець. Що свідчило про те, що бабуся зашарілась.
“Ну, дідусь. Ну, ловелас!” - думав Ярослав, при цьому посміхаючись бабці на всі тридцять два.
- Ну, добре вже. Кажіть, чого хочете, - змилостивилась відунка.
Думки у хлопців на радощах плутались. Не знали з чого почати.
- Може, вам поговорити з кимось? - підказала вона. – Може, з Ареєм?
От і спитаєте у нього, де шукати його Меч, - запропонувала.
Друзі проковтнули клубок у горлі: “Із самим Ареєм!” - але вголос нічого не вимовили, бо від хвилювання слова застрягли в горлі.
- Хоча він останнім часом зайнятий. Багато роботи має на Землі, - пригадала стара. – Але, може,
вдома буде хтось із батьків, - продовжувала розмірковувати вголос бабка,
шкандибаючи між тим на середину хатини.
Хлопці перезирнулись - батьками Арея були Мокоша (богиня-мати
Землі) і Сварог (бог Небес).
А літня жінка тим часом не гаючи часу почала обертатись навколо себе, кружляти і бубоніти щось
під носа. Оберти все пришвидшувались і пришвидшувались. Поки стали аж
занадто швидкими як для старої жінки, що вже перетворилась на одну
суцільну пляму. Але друзі тепер нічому не дивувались.
І тут віщунка раптово зупинилась.
Проте це вже була не вона, а якась інша вродлива жінка середнього віку.
Красуня глянула на них очима кольору блакиті й простягнула до них руки.

- Діточки мої! - вимовила, як матір промовляє до своїх дітей.

І стільки невимовної, всепокривної любові світилося в її лику, що на очі дорослим хлопцям навернулись сльози від розчулення і вони були б кинулись в її теплі обійми, але тут почало коїтись щось жахливе. Раптом усе тіло жінки-матері взялося виразками, з яких полилась кров. Вона закричала від болю, закриваючи обличчя руками. А з її рота почала лізти якась липка стрічка, схожа на скотч, обмотуючи все її оголене, скривавлене тіло.
Налякані юнаки кинулись були на допомогу, але вона різким і владним рухом зупинила їх. Тепер це вже була та ж сама красуня, що й спочатку, без жодних слідів пошкоджень.
- Та ви паразити! - заричала вона їм в обличчя. - А паразитів треба
знищувати!!!