РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ

РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ
Пророцтво
1

Світанок Святослав зустрів у роздумах на самоті неподалік якогось
невеликого населеного пункту.
Обміркувавши все – вирішив, що настав час поговорити з Натаном.
Між ними назавжди зберігся зв'язок, бо цей демон став його творцем: обернув його на темного,
напоївши своєю кров'ю. Тож Святослав сконцентрувавсяна
його образі,заплющив очі й покликав: "Натан! Натан!"

А Натаниїл у цей час знаходився центрі міста Москви
на Червоній площі - в самому серці своєї Червоної імперії.
Сюди він любив приходити, коли нервувався або потребував
підживлення.

Зараз Натан набув своєї справжньої, демонської подоби. Жодна жива людина не
могла бачити, як на вершині мавзолею, що служив порталом у світ темних
істот, стояв Натан. Він задоволено втягував в себе широкими чортячими ніздрями
дуже сильну темну енергію з чорного коловороту над цією будівлею. Також
людське око не помічало того безкінечного потоку темних створінь, котрі (радісно регочучи) вели, тягнули, несли, волочили на арканах душі, котрі
розпачливо, несамовито кричали, намагаючись за щось зачіпитись і так втриматись у світі живих.
а справа в тому, що коли безсмертні душі (Божі творіння) страждають, вони вивільняють
енергію, якою живляться демони. Ось чому для жителів пекла людські душі
дуже важливі – це як вічний генератор, батарейка, в якої не закінчується
заряд, це, по суті, прогдукт їхнього живлення.
Натан упірнув у верхню надбудову червоного вампіра - мавзолея. Цей
"шедевр" комуністичного архітектурного мистецтва нагадував піраміду Хеопса, культові споруди ацтеків, але найбільше був схожий на вавілонський
зікурат, на вершині якого стародавні мешканці Вавилону приносили жертви
своїм богам. Його було сконструйовано з метою забезпечення пекла безперебійним постачанням
душ - вічними генераторами енергії. Так само і Натан у золоту еру своєї Червоної імперії стояв на вершині мавзолею, перебуваючи в тілі секретарів компартії, та вітав захоплену людську масу, що бурхливою річкою пропливала під його ногами, підживлюючи своєю енергією темні світи. Піраміда з трупом внизу (символом смерті, руйнування, не-існування, протилежне Богові, який - Сущий!) була порталом, проходом для демонів у наш вимір і в зворотньому напрямку. Мавзолей - такий собі маяк, "запрошення" для темних істот у людський світ.
І хоч Радянський Союз десять років як розвалився, усе ж мертве
випатране тіло вождя Володимира Ілліча Леніна не зачіпали. І це не простий збіг, адже Натан
особисто з усією суворістю стежив за цим.

Розквіт Червоної імперії припав на двадцяте століття. У цей час
Натанові вдалося створити ідеальну машину для знищення мільйонів,
систему, яка безперебійно калічила людську особистість (до того ж перемелювала людяність і в тих, хто був по інший бік), перетворювала живих людей на підконтрольну
біомасу зі скаліченими залежними (керованими) душами.

Водночас Натан педантично слідкував, щоб у межах його інтересу не
залишалось таких самих маяків, як цей мавзолей, тільки вже для його
конкурентів. Тобто храмів, монастирів, ба, навіть ікон. Комуністична партія
ревниво дбала про викорінення у свідомості людей релігії, як "опіуму для
народу". Віра висміювалась як забобони, прояви нерозвиненого інтелекту. План був відучити людей взагалі від звички молитись, а, отже, з'єднуватись ментально зі світлими створіннями й пускати їх в інформаційний простір Землі, даючи їм, таким чином, впливати на долю людства.Тому що треба було спрямовувати людську свідомість в одному напрямку - мертвого вождя, ідола - божества,  а далі вже в пекло. І конкуренції тут не було місця. Тільки чиста енергія зла! Населення його імперії мало належати тільки йому! І йому все вдалося стовідсотково. Практично Натан створив на території Радянського Союзу нову релігію: зі своїм мертвим богом у центрі, якому поклонялись маси, на вівтар
якому приносились квіти, горів вічний вогонь, присвячувались гімни.

Під впливом масової істерії, громадянин переставав усвідомлювати
себе як окрему особистість, він зливався з потоком інших пусток і разом всі
утворювали велике НІЩО. Це ніщо поспішало назустріч щасливому
майбутньому, плакало від радості, коли бачило своїх правителів, вистоювало
довжелезні черги, аби глянути на свого вождя-мерця, ревіло, зливаючись в
єдиному екстазі, викрикуючи: «Ура! Слава Леніну! Слава Сталіну!
Крім фанатичного обожнювання, ця безлика маса вміла гарно робити
ще одну річ – ненавидіти. Нестямна ненависть до ворогів народу мала
клекотіти в серці кожного порядного громадянина Червоної імперії. У
гігантській країні постійно влаштовувались полювання на таких ворогів, а
коли вони закінчувались, не гребували й кимось зі своїх, нагадуючи цим павуків у банці, що жеруть один одного . Бо запущена Натаном система, ніби п'яний від людської крові монстр, збільшувалась, тому збільшувався й апетит, імперія зла потребувала все більше й більше жертв.
Тими ворогами біомаса називала все живе, все що мислило, любило, відчувало, адже сусідство з такими людьми було вкрай небезпечне для неї, бо
нагадувало їй, що вона складається всього лише зі скалічених душ, що вона -
тупа матерія, що пригнічує в собі дух від страху перед життям.
Недаремно й усю свою Червону імперію - імперію кольору крові він
наводнив погруддями, пам'ятниками, зображеннями Леніна, тобто
перекопіював мертве божество, бога не-існування. На грудях кожного
жовтенятка, кожного комсомольця красувалось таке зображення. Це стали
свого роду висмоктувачі й передавачі людської енергії до вампіра-мавзолея.
За такі успіхи в своїх нижчих світах, де мешкали демонічні сутності,
Натаниїл став притчею во язицех: його наводили за приклад, його вчинки
вивчали й аналізували, його зображення висіло на почесному місці (щось на
зразок нашої дошки пошани для чортів).