Розділ третій

РОЗДІЛ ТРЕТІЙ
Наші дні
1

Невелике мальовниче містечко Вишеньки розташовувалось в
центральній точці карти України. Спочатку це було село, своєю назвою воно
завдячує буйним вишневим садам, які завжди рясно родили на цій землі, і 
десь в двадцятому столітті розрослося до розмірів міста з населення в десять
тисяч з лишком мешканців.

Будинок родини Долинських, в якому жили батько Борислав
Вишеславович з трьома дітьми, стояв на околиці міста. Там, де починався луг,
підперезаний річкою Желань. Сам двоповерховий дім ніби зійшов з картини
художника – потопав у вишневому саду, у квітах, які щовесни скрізь
насаджувала Софія, у ароматі лугового різнотрав'я та у тумані, що
клубочився надвечір з річки.

Поночі, як і у всіх маленьким провінційних містечкам, у Вишеньках
панувала густа, хоч ножем нарізай, тиша, від якої аж у вухах дзвеніло.

Цієї ночі у всьому домі світилось лише одне вікно – це Борислав
Вишеславович засидівся за ком'ютером у своєму кабінеті. Діти, виснажені
сьогоднішніми пережитими подіями, вже давно поснули в своїх кімнатах. А
от батько заснути так і не зміг. Тож почав збирати інформацію про
чудовиська, який на нещастя тепер звільнився. Для початку він спробував
пригадати все, що знав про могилу і про її в'язня.

По-перше: він відступник і таких, як він, називають Чорними
Характерниками. По-друге: подібні створіння дуже небезпечні та можуть
наробити багато лиха, тому охорону поховання- в'язниці здавна поклали на
їхній рід. Тож він вирішив за краще зателефонувати своєму батькові, котрий
міг знати про цю історію не до порівняння більше за нього.
Вишеслав Вогнедарович (батько) перепоповів йому те, що
передавалось з покоління в покоління, з вуст в уста. Ця подія сталась дуже
давно, за часів правління Богдана Хмельницького, десь у сімнадцятому
столітті. Один з найздібніших і найсильніших серед них мав нещастя
покохати чужу дружину. Після її трагічної загибелі, подробиць якої вже ніхто
не пам'ятав, невтішний коханець прийняв сторону темних, підсиливши в
багато разів таким чином свою силу. Через те, що вбити його було вже
неможливо, його замкнули в місці так званого "енергетичного зламу", тобто –
над порталом у нижчі світі. Таких коридорів на землі було декілька. От цю
темну силу й використали характерники, замкнувши її на відступнику.
Надважливо було не допустити, щоб хтось бува ненароком не звільнив
чудовисько, або не відкрив портал для темних духів у наш світ.

- А чому ти непокоїшся? Вхід знайти не так просто. Та й до гробниці
ніхто без ключа не потрапить, - поцікавився батько.

Борислав не повідомив йому, що Чорний Характерник вже на свободі.
Пробурмотів якесь перше-ліпше пояснення і поспішив закінчити розмову. Та
старий мольфар був не з тих, від кого можливо щось приховати. Найстарший
з родини Долинських вирішив завтра ж поїхати до Вишеньок і
пересвідчитись на власні очі чи все гаразд.

– Отже, любителю чужих жінок, – мовив Борислав Вишеславович,
повернувшись до комп'ютера, – спробуймо довідатись, хто ти такий! Значить,
сімнадцяте століття...

Аби знайти зачіпку в цій давній історії, вирішив розпочати пошук із
загадкової коханки Чорного Характерника. Відомо, що ця пані мала чоловіка,
який займав високе становище в суспільстві за часів правління Богдана
Хмельницького, тому його ім'я цілком можливо збереглось в історії.

"Певно, це мала бути неабияка красуня, раз збила характерника зі
шляху праведного", – міркував Борислав. Адже для таких, яким колись був
цей монстр, існувала сувора заборона на позашлюбні стосунки, та й на Січ
жінки не допускались. А характерництво - свого роду таємне товариство,
члени якого повністю присвячували себе справі захисту рідної землі й
одружувались, тільки щоб продовжити свій рід і передати таємні знання. Волочитись за чужими жінками вважалось вкрай ганебно і суворо каралось.

– Ось просто з самого гетьмана і почнемо. Точніше, з його дружин. Їх у
нього, виявляється, було аж три, – промовив сам до себе, набравши у пошуку:
"дружини гетьмана Хмельницького".

Пробіг очима по висвітленій інформації.

Та зненацька курсорна екрані у його руках затремтів. Батько закляк,
коли побачив єдиний збережений портрет другої дружини гетьмана: “Що
це?... Як?!!“

Отямившись нарешті від побаченого, побіг будити сина, який вже спав і
неохоче підвівся.
А вже в кабінеті перед комп'ютером, продерши очі, Ярослав запитав:
– А чому тут висить Софіїна світлина? Ще й дивна якась. У
історичному вбранні чи що?
– Синку, це не твоя сестра, – мовив пригнічено батько. – Це портрет
другої дружини Богдана Хмельницького. Сімнадцяте сторіччя. Мотря
Хмельницька. Мотроною вона стала потім, коли вінчалась по православному
обряду з Хмельницьким. До того в неї було друге ім'я, бо вона була
католичкою, польською шляхтянкою. ЇЇ звали Гелена, тобто... Олена!

Після цих слів з Ярослава сон як рукою зняло!
Схожість просто вражаюча! Портрет так точно передавав риси обличчя
і навіть задумливий погляд Софії! Ніби його сестру вбрали у сукню
шляхтянки 17 століття, підібравши волосся під головний убір.
Тепер все сходилось. Мотря-Олена Хмельницька була колись коханкою
їхнього повсталого з мертвих монстра. Це пояснювало його дивну поведінку:
ось чому він спочатку назвав Софію Оленою. І тепер зрозуміло, що,
вражений та спантеличений неймовірною схожістю з покійною, чудовисько
покинуло їх, не вбивши.

– Очманіти! Звідки ж така схожість! – підвів очі на батька. І помітив, як
на його зблідлому обличчі заходили щелепи.
Найбільшою проблемою була не ця надзвичайна схожість, а те, що її
помітив воскреслий демон. Борислав Вишеславович шаленів на саму думку,
що могутнє чудовисько, якому вони не мали сил протистояти, могло сплутати
його доньку зі своєю покійною коханкою