РОЗДІЛ ПЕРШИЙ Перетин століть

Передмова

Досконала пастка! Персональне пекло!

Срібна домовина каменем давила на свого в'язня, знаки-символи
палили і висушували його безсмертну плоть, позбавляючи найменшого шансу
звільнитись. Але фізичного болю нещасний, що був похований там живцем,
навіть не помічав. Його виснажену, вразливу в такому стані психіку захопили
марення-спогади, змушуючи переживати найяскравіші події зі свого життя, а,
оскільки смерть коханої намертво закарбувалась в пам'яті як найтрагічніший
епізод, тож невимовний жах і несказанне горе раз у раз опановувало ним. Бо
він втрачав її знову й знову!

У цих видіннях події й століття сплітали химерне мереживо з
фрагментів пам'яті й пережитих почуттів.

Ось він поруч з коханою в маєтку Хмельницького під надійним
захистом гілок запашного бузку. Олена ніжно торкається його чола, обережно
бере його обличчя в свої долоні, а він, як голодний звір, заривається в них, і
нарешті його палаючий мозок огортає тепло і спокій. Аж тут враз він
опиняється на могилі Олени. Навколо лютує буревій. Серед білого дня стає
темно від чорних грозових хмар. Раз по раз розтинають небо скажені
блискавки. Його скупі сльози, змішані з краплями дощу, падають на могилу
коханої. Святослав все ще відмовляється вірити в жахливу дійсність.

А з-за кам’яного надгробку на сусідній могилі вже відокремлюється
скрадлива тінь – Натан.

РОЗДІЛ ПЕРШИЙ
Перетин століть
1

Пам'ять раз по раз водила його по колу, адже в'язень був знесилений, у
напівпритомному стані, замкнений у своєму минулому, як звір у клітці.
Ось перший дитячий спогад: дужі руки піднімають його, ще малого, й
підносять до обличчя чоловіка з довгими вусами і в шапці з червоним
шликом. Це його батько повернувся з Січі. Проте більше він його не побачить
– ворожа куля незабаром скосить цього відчайдушного воїна, шляхтича
українського походження. Ось із пам'яті виринають мамині очі – вона ще
молода й безтурботна. А ось дев'ятирічний Святослав біля свого вчителя, що
хитро мружить очі, усівшись перед учнями по-турецьки, й погладжує свій
довгий, сивий, як мелений мак, вус.

Лишень встигав закінчитись один епізоду, як одразу ж починався
інший.

Тепер він опиняється під Жовтими Водами. Кулику – так охрестило
Святослава січове товариство – зараз двадцять шість років. Це вже змужнілий
парубок і попри свій молодий вік – уже козацький полковник. Під ним
гарцює від нетерпіння вірний кінь Ворон, рука стискає руків’я шаблі.
На якусь мить перед початком бою запала хвилююча тиша, однак у цій
безмовності вгадувався затамований шал у передчутті битви.
І ось нарешті, козарлюги з оголеним торсом вдарили у величезні
литаври-тулумбаси, відбиваючи ритм життя і смерті, ритм боротьби – і серця
воїнів забились в унісон. Лава накотилась на лаву. Почався бій.

Кулик мчить на чолі свого полку. Шабля непомильно знаходить слабкі
місця в броні поляків, і позад нього лишається дорога, вимощена ворожими
трупами. Проте сам він – неушкоджений.

Ось на мить він завмирає на баскому вороному коні так, що лише вітер
ворушить його темні довгі вуса і оглядає поле бою. Довкола все ще точився бій: чути крики,
зойки, переможні вигуки, під ноги воїнам падали голови, трупи, кров
змішувалась з багнюкою – а козацький ватажок (хоч і весь вкритий ворожою
кров'ю упереміш із брудом) у цей час виглядав спокійним, навіть
зверхньо-байдужим, мов кам'яна подоба якогось поганського бога:
всемогутнього й невблаганного, як сама смерть. Одначе за зовнішньою
незворушністю й залізним самоконтролем ховалась шалена внутрішня
енергія, десь так, як би вулканічна лава була замаскована льодяною кригою.
Ця людина не знала, що таке бути відданим наполовину, тільки до кінця й
тільки від усього серця. От і зараз він насправді був як напнута струна, до
межі напруживши душевні сили.

Кулика можна було б назвати дуже привабливим: кремезне, загартоване
у боях тіло, чіткі мужні риси обличчя проглядались і у високому чолі, і
у квадратному вольовому підборідді, і у носі з невеликою горбинкою, якби
не його погляд темно-глибоких – здавалося, бездонних – очей, від яких
мимоволі співрозмовнику ставало моторошно, коли ті пронизливі очі сягали
найпотаємнішого, того, чого людина й сама від себе воліла б приховати. Бо
той погляд був гострий, як лезо ножа, і колючий, як зимовий вітер, одночасно
і гіпнотизував-притягував, і лякав-відштовхував. Тож мало хто з людей
витримував його на собі.

"Щось сьогодні сухо" – відлунився в голові голос його друга Івана
Богуна.

На це Кулик посміхнувся одним кутиком вуст і повів бровою в його бік,
а тоді простягнув руки догори та щось промовив. У ту ж мить до того ясне
небо заполоняють важкі темні хмари й починається небачена досі злива,
через що по деякім часі поле битви перетворюється на в'язке баговиння, де
грузне важка польська, закута в залізні обладунки кіннота. Несподівана
негода перетворює недоліки козацького війська на переваги. Тепер легкі й
маневрові козаки заввиграшки добивають важких незграбних польських
вершників.
Перемога!!!

2

Неподалік села Калинівка на перетині поля й лугу бовванів курган.
Висота даної історичної пам'ятки становила близько дев'яти метрів, обвід
на око десь метрів тридцять. Коли він тут з'явився і хто його насипав – не
знав жоден з місцевих, адже ця могила виросла тут раніше за саме село.
Але те, що цю місцину треба обминати десятою дорогою, знав кожен
сільський житель, від старого до малого. Адже годі було знайти більш
моторошніше місце!