Розділ 2

  Хвоя, сухе листя, що шарудить під ногами й фотоапарат, що бовтається в чохлі на плечі. Алан швидким кроком долає гущу лісу. Він без куртки, з однією шкарпеткою на нозі.

  В руках на темному верхньому одязі зі зв'язаною мордочкою лежить лисиця. На її лівому боці багровіє великий і достатньо глибокий поріз.

  Він практично не відчував ваги лисиці. Адреналін глушив майже все — навіть тремтіння власних рук. Алан притискав лисицю до грудей і ледве чув її тихе дихання.

  “Чорт, чорт, чорт!" – кричали далекі слова в думках.

  Алану здавалося, що він не встигає ступати в одну ногу з часом. Що ось-ось, і лисиця буде мертво дриґатися у нього на руках. Рана тяжка, тому вірогідність цього випадку з кожним кроком все більше і більше зростала у нього на руках.

  Дорога до клініки займала щонайменше 45 хвилин. Це занадто довго для того, хто не знає, скільки часу в нього залишилось. Варіантів немає. Доведеться викручуватися самому. Тому зараз немає іншого виходу окрім як бігти.

  Поміж дерев вже виднівся силует домівки. Алан швидко проскочив сходами й ногою відштовхнув скляні двері. Він обережно, не роззуваючись покрокував на кухню. 

  Одним рухом Салівана з кухонного столу злетіли серветниця й чашка на невеликий чорний диван. Серветки розлетілися по ньому, а чашка, відскочив від дивану полетіла й розлетілася на уламки. 

  Чоловік обережно, разом зі своєю курткою, поклав тварину на стіл. Вона тихо скавульнула. Алан підійшов до кухонної стінки, та з верхньої полички дістав масивну аптечку. Поставивши на стіл та відкривши її він дістав звідти марлю й фізрозчин для очищення рани від бруду й застиглої крові.

  Часу на великі філософські роздуми немає — кожна секунда на рахунку. Як тільки Алан завершує чистити область рани він дістав з аптечки вату, баночку з антисептиком і бритву. Останнім чоловік обережно збрив хутро тварини біля рани яке б в майбутньому заважало.

  Алан почав обробляти рану антисептиком, обережно, щоб тварині менше боліло. Лисиця смикнулась і знову заскиглила від болю. 

  — Чшш... — заспокоював її Алан — треба трішки потерпіти.

***

  Алан тяжко видихнув. Зараз лис лежав на столі з зашитим і перев'язаним бинтом черевом. А навколо тварини лежали: скляночки з аптечки й забагрянена марля. Він зробив крок назад, під ногами щось дзвякнуло. Опустивши погляд чоловік побачив уламки білої кераміки та бризки ранкової кави, які вона після себе залишила.

  Саліван незважаючи на них відступив до кухонного столу й сперся до нього. Він погано пам'ятав, що відбувалося після того, як почав проводити операцію. Деякі моменти відривками спливали у пам'яті, але цього було мало щоб скласти повну картину.

  Алан вклонив голову, зробив ще пару глибоких вдихів, щоб привести себе до ладу. В якусь мить погляд впав на руки. 

  Піднявши їх Алан побачив, в деяких місцях і особливо на пальцях вони були вкриті вже підсохлою кров'ю. Трохи скривившись, він повернувся до рукомийника й почав змивати залишки.

  Закінчивши, чоловік знову спрямував свій погляд на лиса. Той лежав не рухаючись і тихо дихав. Впевнившись, що все добре, Алан зайшов у свою кімнату — треба було облаштувати місце для лиса.

  Саме для лиса.

  Під час швидкої операції виявилося, що худорлява лисиця, трішки більша за своїх представниць виду. Не самка, а самець. Лис. І тому саме лис зараз лежав на обідньому столі Алана, з мордою зв'язаною шкарпеткою.

  Згрібши зі свого ліжка плед і знайшовши велику коробку він почав підготовлювати місце у своїй кімнаті. Перевернув коробку на бік, постелив на низ плед, сходив на кухню та приніс звідти миску з водою і поставив поруч з імпровізованою лежанкою.

  Потім обережно розв'язав шкарпетку, що все ще стримувала морду лиса, й лише після цього переніс його в організоване місце.

  — Фух… — вимовив він стираючи з чола фантомний піт.

  Залишивши лиса відпочивати, Алан повернувся на кухню, щоб прибрати залишки ранкового порятунку. Він викинув використану марлю в смітник, використані препарати поклав назад в аптечку й поставив назад до верхньої шухляди. Коли діло дійшло до куртки, взявши та збираючись віднести попрати її до ванни, погляд Алана випадково опустився до годинника на духовці. Час показував: “14:52”. Він дуже сильно запізнюється на роботу.

  — Чорт!

  Він метнувся до ванни й кинув у кошик куртку. Швидко зайшов у кімнату, щоб взяти телефон. Проте не знайшов його на звичайному місті.

  — Якого?! — Алан цокнув і вийшов до коридору в пошуках приладу. 

  На поличці його не було. Невже забув у машині? Він вже поліз у кишені куртки, як тут намацав у одній з кишень знайомий прямокутник. Алан видихнув. Спробувавши його включити нічого не вийшло. Чоловік зайшов до кімнати та швидко поставив його на зарядку.

  Поки чекав ввімкнення телефону, він метнув погляд на свою ранкову руду пригоду. Лис лежав майже у тому ж положенні в якому його залишив Алан і тихенько сопів.  

  Як тільки Алан помітив боковим зором, що на чорному екрані смартфона зʼявився логотип, він схопив його. І як тільки він зміг його розблокувати, на телефон прийшло декілька повідомлень: п’ять пропущених викликів від контакту “Адріана (медсестра)”, два від “місіс Тревл”.

  Алан тяжко видихнувши набрав номер і приклав телефон до вуха. Через декілька секунд слухавку взяли.

  — Саліван! Ти чого на дзвінки не відповідаєш? — відразу роздався гучний, м'який та злегка стривожений жіночий голос.

  — Адріано, вибач. Телефон вчора не поставив заряджатися. — мовив він винувато.

  — Де ти? Тут вже двоє пацієнтів по запису сидять, а тебе немає!

  — Все ще дома. Виникла непередбачена ситуація через яку я мусив затриматись.  

  — Зрозуміла… — зітхнувши сказала дівчина, — То тебе сьогодні чекати на роботі?

  — Так, зараз вже буду виїжджати.

  — Добре, чекаємо. — вона на мить замовчала. А потім її голос понизився до шепоту. — Алан, постарайся приїхати якомога швидше. В клініку навідалась начальниця. Я поки що тебе прикриваю, але і ти будь ласкавий поспішити.