Повна книга

Анотація:

Анна вперше побачила Матвія на шкільній лінійці у 9 класі і одразу в нього закохалась. По закінченні школи вони вступили в один вуз , правда на різні факультети. Проте часто бачились, обідали разом, гуляли. І Ані здавалось вона теж хлопцю не байдужа. Та за іронією долі шляхи їхні розійшлись по світу на довгі 20 років. Зараз у кожного — своє життя, свої сімейні фото в рамках і мовчазні вечори. Але випадкова зустріч у готелі зрушує щось глибоко сховане.

Вона — та, що колись любила. Він — той, хто зник у потрібний момент. Тепер вони стоять навпроти, дорослі, з досвідом, але з тими самими запитаннями: що було б, якби?..

Це історія про другий шанс, який приходить запізно. А може — саме вчасно?

2025р

Літо цього року особливо жарке, я стою у пробці і розумію що рідину у кондиціонер таки вартувало залити. А я все тягнула із записом на сервіс обслуговування і вуаля, жарюсь як яєшня у власному авто. Час від часу звісно вентилятор десь бере останні каплі фреону і декілька хвилин дує холодним вітерцем проте це не рятує ситуації. Поки стою у корку одразу пишу Микиті на сервіс, що гинь як потрібно зробити кондиціонер і він на щастя миттєво відповідає, проте все одно швидше суботнього ранку вільного часу в нього немає, тож якщо мені підходить то на 9.00 то він мене буде чекати. Прекрасно субота, підходить. То звісно все печально, бо сьогодні лише вівторок, але виходу немає. На роботу їду в ранці, повертаюсь ввечері, Евеліна і Олеся у бабусі… а сама я якось перемучусь. Це лише сьогодні швидше вирвалась з роботи, щоб з дівчатами зустрітись. У мене за місяць день народження, а ми щороку їдемо нашою жіночою компанією на якусь базу з басейном і спа, такий собі релакс на трьох. Тож сьогодні обираємо куди саме ми поїдемо

• О нарешті готель!

Я заїхала на парковання і о чудо навіть є вільне місце в тіні. Сьогодні явно мій день, шеф вранці поїхав на конференцію, дівчата виявились обидві вільні на сьогодні, Микита записав на сто на цей тиждень, а не то як завжди. І парковка на половину пуста. Зараз посиджу з дівчатами, потім в супермаркет і додому. А ввечері морозиво і улюблений серіал. Ооо! Морозива б не забути купити, бо в квартирі і з відчиненими вікнами навстіж все одно гаряче. Циклон ніби зайшов на два тижні і пережити його якось потрібно. У холі готелю мене зустрів метрдотель, уточнивши куди я поспішаю вказав на ліфт і побажав гарного дня. У ліфті справжня насолода, холодний кондиціонер ніби вдихнув життя в моє тіло. Я глянула у велике дзеркало, ну ніби нічого. Біле плаття міді на бретельках і з голою спиною, середньої довхини каштанові локони, ніжний макіяж… 38! Боже мені скоро 38. Цікаво я ще нічого? Чи я як в тих відео з тік-току… старенька яка не здається? На третьому поверсі ліфт зупинився, відчинились двері. У кабіну зайшов чоловік. У повітрі відразу розлився дорогий аромат — знайомий, пульсуючий у скронях. Запах ніби прорізав свідомість, і в голові закрутилась легка млость. Я повільно підняла очі в дзеркало — і завмерла.

Матвій?

Ну тікати нікуди, злегка посміхнулась.

• Привіт! Хриплим голосом сказала я

• Аню, нічого собі зустріч. Гарно виглядаєш, Ти в ресторан?

• Так, маю тут зустріч з дівчатами

• Оля і Леся?

• Ага

Двері ліфта відчинились, я пройшла вперед і опинилась в холі ресторану. Дівчата оглянулись і завмерли. Матвій поклав руку на талію, нагнувся і прошепотів

• Радий був тебе бачити.

Я кивнула, пішла до дівчат. Сіла, привіталась. Ті мовчки кивнули

• Це що було? Запитала Оля… - Це ж Матвій?

• Так, зустрілись в ліфті

• Я не знала що він повернувся в місто. Сказала Леся

• Ну я за цим не слідкую, можливо повернувся, можливо проїздом. Хто його знає. Я не питала і питати не хочу.

До столика підійшов офіціант. — Вам коктейль від пана за тим столиком, — чемно повідомив і кивнув у бік Матвія.

— Дякую, але я не вживаю алкоголь. Я за кермом, — відповіла я спокійно.

— Це безалкогольне мохіто, — уточнив офіціант, поставивши келих на стіл, і швидко відійшов.

От же ж... мохіто. Пам’ятає. Дрібниця, а зачепило. Та хай йому грець. Не дозволю зіпсувати собі настрій. Я ж не просто так проїхала пів міста під палючим сонцем.

З дівчатами посиділи чудово: поговорили, посміялися, вибрали базу для відпочинку, замовили номери, забронювали спа і сауну. Що б не трапилося, відпочинок ми організовуємо за пів години — ще з часів студентства. Правда, вибираємося ми так утрьох лише раз на рік — на мій день народження, адже лише моє припадає на літо. У кожної з нас є сім’ї, діти ще досить малі, тож частіше поки що не виходить. Моїй Ліні вже 15, Олесі — 8, і літо вони люблять проводити в моїх батьків за містом, тож мені вибратися трохи простіше, ніж їм.

Ввечері добравшись додому, приготувала собі легку вечерю, наповнила ванну. Налила келих вина, запалила свічки. Ох, водичка супер. Запах піни з ванільним ароматом розслабляє . Взяла вино. От ніби все в мене добре, своя квартира, машина, нормальна робота, дорослі доньки, чоловік. Життя стабільне і вже спокійне. Чому вже спокійне? Тому що на те щоб було так як є пішло багато часу і сил. Раннє заміжжя, пошуки роботи, дитина яка постійно хворіла. Всяке було і все минуло… тоді чому спогади час від часу вибивають мене з колії і чому досі так болить? За роздумами не помітила, що вода стала зовсім холодною. Пора виходити, зібрати себе по уламках до купи і на ранок виглядати треба як нова копійка, а головне як щаслива копійка.