14

- Все гаразд? - запитав здивований Джей.
- Так, просто хотіла ще раз переконатись в твоїй реальності. - усміхнулась Тереза і нарешті відпустила його руку.
Хлопець лиш усміхнувся і знову взяв її за руку. Так, тримаючись за руки, вони вирушили до дому. 
Вони йшли мовчки, але й слова цим двом були геть не потрібні. Вони відчували...
Джей провів Терезу просто до дверей її дому. Розпрощавшись, він повільно рушив до себе. Його думки вертілись навколо цього дівчиська, яка вперто не хотіла покидати його голови. "Серйозно Джей? Ти що готовий в неї закохатись?" питав він себе. "Ти не можеш. Це надто небезпечно.. Для вас обох. Отямся хлопче і облиш ці думки... Зараз же". Та все ж, якби сильно він цього не хотів - Тереза ніяк не полишала його думок. Він знову і знову повертався до моменту, коли вона вхопила його руку. Вона наче потопаюча, яка хапається за соломинку.. Соломинка, ось хто він для неї. "Всього лиш соломинка, яка її рятує... Не придумуй більшого Джей."

Коли двері за її спиною зачинились, Тереза вже не могла встояти на ногах, тому одразу присіла просто там же. "Дурне дівчисько! І про що ти тільки думала?" стукнула себе по лобі Тереза.Дівчина як тільки могла, відганяла від себе думки про Джея. Вона просто не може допускати такі почуття до себе. Це все зіпсує. Про що вона тільки думала, коли вхопила його за руку? Хотіла переконатись в його реальності? Чи у власних почуттях?
"Ні, Терезо, не можна. Ти не повинна... Припини зараз же!" Дівчина повільно підвелась і побрела до своєї кімнати. Вона просто як була плюхнулась у ліжко і закрила очі, намагаючись не думати про цього, досі дивного для неї хлопця.

Джей не зміг заснути. Всю ніч він лежав, дивлячись в нікуди. Згадував батьків, складав в голові нові мелодії - все лиш би не думати про почуття, які тепер зароджувались десь глибоко в його серці.  Він все ще намагаючись заснути, коли зрозумів, що за вікном вже світає. 

Тереза всю ніч наче марила. Знову ці люди. Знову це відчуття дикого страху і небезпеки. Коли на вулиці почав бриніти світанок, дівчина розплющила очі.
"Джей... Він в небезпеці... Ми в небезпеці". Дівчина вибігла з кімнати і тихо спустившись в низ, тихо вислизнула за двері в холодний світанок. 
Джей вже полишивший всяку надію на сон, вирішив випити кави, почувши різкий стук в двері ледь не випустив з рук кружку. 
- Джей, вони тут, - викрикнула Тереза, тільки той відкрив двері. - Я не знаю як, але я впенена... Ні, я знаю, що ці люди тут. І ти... Тобто... Тобто ми - в небезпеці.
- Все гаразд. Поки вони не тут. Тобі слід заспокоїтись. - почав було хлопець, коли помітив, що дівчина одіта надто легко, для досить холодного ранку. - Ти так прийшла? Те! Та їм і старатись не потрібно. Ти сама себе вб'єш. 
Хлопець простягнув дівчині каву. Та лиш хитнула головою, на що нахмурений хлопець лиш хмикнув і все ж всунув кружку їй в руки. 
- Можеш не пити, але хоч руки зігрій. - ледь не крізь зуби сказав він.
Тереза здивовано глянула на нього. Це вперше він говорить з нею так. 
- Джей... - почала була вона.
-Те, я розумію, що ти злякалась. Розумію, що хотіла попередити.. Але ж це небезпечно. Йти самій, коли на вулиці ще не розвиднілось. Одіта аби як, в такий холод... А що як ти захворієш?
- Ти серйозно? Джей, здається мені в нас проблеми є й посерйозніші грипу! Врешті, мені не п'ять, досить вичитувати мене як дитину!
- Я просто... Я хвилююсь, тому й.. - почав хлопець.
- Я знаю. Як і я. А щоб тебе! - раптом Тереза усвідомила, що батьки не знають де вона. Ото вони здивуються, коли збираючись до сніданку, не знайдуть її в кімнаті. - Мої батьки... Я скоро повернусь.
Дівчина швидко поставила каву, яку так і не пила на стіл і знову вибігла за двері.
- Терезо, я... - так і не встиг договорити хлопець. - Завжди все робить  по своєму. От же ж малий впертюх.