10

- Нема чого розказувати, - здавалось дівчина зараз заплаче. - Я ж казала, що не дам обіцянку, яку не дотримаюсь.
- Чому ти просто не подзвонила, чому не поговорила? А якби щось сталось? - ледь не кричав хлопець.
- А тобі що? - сказала Тереза, нарешті вирвавши свої руки з рук Джея. - Яке кому діло, що буде зі мною? Для тебе - одною проблемою менше. Не треба буде няньчитись зі мною. Хіба було б не добре? 
Вона вже не стримувала сліз і просто розридалась, закриваючи очі руками. Джей почувався таким безсилим зараз. Її емоції були такими сильними, що пробрали і його. Хлопець знав, що мусить це контролювати. Ось чому вони небезпечні один для одного. Їх емоції поглинають їх повністю і якщо це не контролювати, вони можуть постраждати від рук один одного. Проте Тереза цього не знала.
- Божевілля якесь... - прошепотів хлопець, - вибач. Пробач мене.
Він обійняв дівчину. Зараз він мав заспокоїтись сам, щоб заспокоїти Терезу. Для Терези ці обійми виявились неочікуваними, вона все ще схлипувала, але повільно тепло хлопця і те як він її обнімав, почало заспокоювати її. 
- Пробач мене... Я не мала зриватись на тобі... Просто...
Вона так і не змогла договорити, бо сльози знову почали текти з її очей. Вона лише могла тихо схлипувати, поки хопець ніжно гладив її по голові.
- Все гараз, я розумію... Просто я злякався.  Я відчув це... Ще ввечері, коли ти це зробила, але не міг нічого зробити. Я відчув себе таким безсилим. І ти маєш знати ще дещо... - дівчина здивовано підняла очі на хлопця, а той кивнувши продовжив. - Мені є до цього діло, до того ж ще й яке. Від тебе залежить моє життя, а від мене твоє.
Тереза повільно вивільнилась з його обіймів, нарешті взявши себе в руки і серйозно глянула на Джея, чекаючи пояснень. 
- Ми відчуваємо емоції один одного, але ти і так про це вже знаєш... Але вони можуть повністю нас поглинати...
- Тобто, якщо я теоретично, схочу стрибнути з моста відчуваючи відчай і безсилля...
- Я можу зробити теж, втративши контроль.
- Я... Я можу вбити тебе? Я...
- Так само, як і я тебе... Я не хотів тебе лякати, тому і не сказав тобі це одразу. - дівчина кинула на нього злий погляд, готова знову розплакатись.- Не дивись так. Я впорядку... Але тобі треба прикласти зусиль, щоб навчитись контролю... Тепер ти розумієш?
Дівчина сиділа, все ще шоковано дивлячись на Джея. Весь цей час вона наражала на небезпеку не лише себе, а й хлопця. Це жахнуло її.
- Чому ти не розповів? А якби я ненароком нашкодила тобі? 
- Плювати на мене... Ти маєш впершу чергу дбати про себе і не шкодити собі. Тепер в тебе є щеодна причина стримуватись.
Хлопець підвівся, простягуючи їй руку. Коли вона піднялась з землі, відчула, що хлопець приховує ще щось. Але поки вирішила нічого його не питати, бо не була впевненна в цих відчуттях.
- В мене немає твого номера. - тихо сказала дівчина.
- Що? - Джей підвів на неї очі.
- Номер... Ти запитав, чому я не подзвонила... Я б хотіла, але в мене немає твого номера.
- Ах, справді. - тільки зараз хлопець зрозумів, що вони не обмінювались номерами. - Вибач, я забув.
Він простягнув дівчині свій телефон, щоб вона записала свій номер, потім теж зробив і він. 
- Тепер ти можеш дзвонити будь-коли, будь то ніч, чи день. Як тільки потрібно буде поговорити - дзвони.
Тереза кивнула і відвернулась від нього. До її очей знову підступали сльози і вона готова була знову розплакатись. Найменше вона хотіла, щоб Джей бачив її сльози.
- Все гаразд? - хлопець обережно торкнувся її плеча.
- Так... Так, все гаразд... Просто ти... Ти перший, хто за довгий час турбується про мене.
Це справді вперше за довгий час, про дівчину хтось по справжньому піклувався. Вона нарешті знову змогла відчути ту теплоту, яка так зігрівала. І ніхто не хотів від неї нічого взамін. Тереза була неймовірно вдячна за це Джею. Вона знову повернулась до нього. 
- Дякую. І пробач за це. - вона піднесла руку з порізом. - Я не хотіла...  Не хотіла нашкодити тобі. Я не знала...
- Терезо, послухай! Річ зовсім не в тому, що ти могла нашкодити мені. Справа в тому, що ти шкодиш собі. Так не можна. Одного дня ти можеш втратити контроль і не зупинишся вчасно. Я... - хлопець не міг підібрати слів, щоб виразити свої почуття. - Я боюсь за тебе. Боюсь, що через мене... Через те, що я так довго змусив тебе чекати - ти втратиш контроль...
Тереза підвела очі. Здавалось, Джей сам зараз заплаче. Дівчина сама не розуміючи того, обійняла хлопця. Джей стояв так, боячись поворухнутись. Зараз вони обоє потребують цього. Вони вже так давно не відчували цього тепла, яке дарують обійми. 
- Пробач. - Дівчина нарешті відійшла від Джея. 
- Все гаразд. Це те, що було необхідно для нас обох... Доречі, в мене є дещо для тебе. - хлопець порившись в рюкзаку протягнув дівчині плеєр.
- Що це? - Тереза взяла його в руки розглядаючи.
- Плеєр... Я говорив про музику... Спробуй наступного разу заспокоїтись так, як це роблю я, окей?
Дівчина лише кивнула. Вона ще не знала, що кожен запис на плеєрі - зроблений Джеєм. Він довго працював, сидячи за клавішами і записуючи мелодії, інколи підспівуючи їм. Згодом, ця маленька річ стане для Терези справжнім порятунком.