8

Прокинувшись зранку, Тереза вирішила дізнатись більше, про її вміння. Взявши зі столу ноутбук і повернувшись назад до ліжка, сівши, вона почала шукати статті і будь яку інформацію про людей, які схожі на неї і Джея. За годину, вона прочитала стільки інформації, що їй здавалось, що її голова зараз розірветься. Інформації була багато, проте все було не тим, що вона шукала... Так, було багато інформації про схожі випадки, але не те...
Врешті, дівчині набридли ці марні пошуки і відклавши ноутбук в сторону, вона лягла дивлячись в стелю... До третьої було ще так довго чекати, тому вставши з ліжка, зітхнувши вона відправилась на кухню, вирішивши, що краще згає час допомагаючи матері.
Нарешті настав полудень, а це означало, що скоро їй потрібно буде збиратись на зустріч з Джеєм. Сказавши мамі, що збирається прогулятись, дівчина побігла до своєї кімнати, і переодівшись, вибігла з дому. Поведінка Терези не дивувала її матір. Дівчина завжди поводилась дивно, і проводила весь вільний час читаючи, або просто гуляючи на одинці. Їй навіть на думку не спало, що донька знайшла друга, якого так відчайдушно потребувала.


- Привіт! - махнувши рукою, викрикнула дівчина.
Джей вже чекав на неї. Він виглядав, наче герой якоїсь фентезі книги. Для інших його зовнішність була б дивною, та не для Терези. 
- Привіт! По тобі можна годинник звіряти. - засміявшись, Джей піднявся з землі.
- Довго чекав? 
- Ні. Я теж прийшов кілька хвилин тому. То як? Починаємо?
- Так, - сказала дівчина, стаючи навпроти нього, - Доречі, я шукала інформацію про нас... Ну тобто, про наші здібності.
- І? Багато дізналась? - звівши брови і усміхнувшись, запитав Джей.
- Власне, інформації дуже багато, проте - все не те. От наприклад емпатія... Ми теж відчуваємо емоції...
- Але крім цього ми ними можемо ними керувати. - закінчив за неї хлопець.
- Так... А ще психометрія...
Хлопець засміявся. Тереза замовкла і почервоніла. Вона подумала, що сказала якусь дурню.
- Вибач... Продовжуй, - зрозумівши, що образив Терезу своєю поведінкою, сказав Джей.- Просто ти така мила. Як дитина, що хоче знати все і одразу. Це мило.
Від цього Тереза почервоніла ще більше. Вона зараз просто не може вичавити з себе і слова, проте показати хлопцю цього вона не хотіла, тому зібравшись, і кивнувши головою продовжила.
- Так от, психометрія... Це щось схоже з телепатією і не схоже з тим, що можемо ми.. 
- Ти маєш рацію. Це не те, що є в нас. Я теж шукав про це інформацію... Це мабуть все ж найбільш схоже з емпатією. Може це вона і є, просто трохи видозмінена... Хто зна.
Хлопець знизав плечима. Тереза здавалось не наважувалась щось сказати, тому він сам запитав її.
- Ти про щось задумалась? Хочеш щось запитати?
- Я знайшла багато інформації про емпатію і багато людей ділились тим, що вони мають цю здібність.
- Насправді, емпатія - це те, що доступно кожній людині, і нічого особливого в цьому нема, по суті. Проте в нас, вога виражена куди сильніше. Ми буквально відчуваємо емоції людей, наче вони наші власні. Крім того, в нас вони посилені... Ти б вже мала проходити через це і розуміти про що я.
І справді, Тереза розуміла, про що каже Джей. Вона згадала всі випадки, коли відчувала прямо чорну ненависть своїх однокласників. Вона кивнула.
- Є ще дещо, що я помітила. Гнів, ненависть і всі не надто хороші емоції, я відчуваю сильніше, аніж хороші.
- Так завжди... Все тому, що ці емоції контролювати важче. Що тобі, що людям, від яких вони йдуть. Ось чому я говорив про спогади. Ти маєш згадувати світлі емоції і вони мають бути сильні.
- Жаль в мене таких не багато. - прошепотіла дівчина, опустивши очі.
- Так давай створимо нові.- усміхнувся їй Джей.