6

Тереза прокинулась на світанку. Це вперше їй хотілось прокидатись. Вона відкрила вікно і кімнату наповнила ранкова свіжість. Вдихнувши повітря, дівчина повернулась до ліжка. Спати вона вже не буде. Не хоче і не може. Як дожити до третьої, її терпіння закінчувалось вже. Взявши книгу, дівчина почала її читати, але через те, що її голова була заповненена думками про зустріч, їй приходилось перечитувати все спочатку.
- Ні! З цього нічого не вийде. Я навіть зосередитись не можу. Треба якось скоротати час. 
Звівшись з ліжка, дівчина сходила в душ. Вдягнувшись, вона взялась за прибирання. Книги... Тереза вже давно хотіла навести там лад. От за них і взялась. Закінчивши з книгами, дівчина спустилась вниз. 
- Доброго ранку! Допомога потрібна? - запитала дічина маму.
- Доброго! Ти чого так рано прокинулась? Щось сталось?
- Ні, просто не спиться. Так допомога потрібна? - запитала дівчина, махнувши головою в сторону плити.
- Допоможеш з сніданком? Потрібно досмажити оладки.
- Гаразд. - усміхнувшись, дівчина взялась готувати, щось мугичучи під ніс.
- Сталось щось хороше? - помітивши настрій доньки, запитала мама.
- Та ні, все по старому. Я сьогодні піду гуляти, після третьої. Гаразд?
- З ким? 
- З подругою, - збрехала дівчина. - То як?
- Гаразд, тільки не до пізна. 
- Домовились.
Це чи не вперше, вони так мило спілкувались, і взагалі робили щось разом за останні років п'ять. Закінчивши готувати, Тереза поснідала і вирішила прибрати решту будинку. Хоч так зможе згаяти час. 

Джей прокинувся, коли промені сонця торкнулись його очей. Потягнувшись, хлопець взяв в руки телефон.
- Лише восьма ранку, що я робитиму до третьої? Може дописати її? Вона вже майже готова. 
Хлопець звівся на ноги і підійшов до піаніно, яке стояло в куті кімнати. Він взяв в руки аркуш, який був списаний словами. Цю пісню він почав писати ще минулого місяця, але потрібні слова так і не приходили йому в голову. Навіть зараз, поклавши руки на клавіші, Джей так нічого і не зміг придумати. Зітхнувши, хлопець пішов назад до ліжка. Сьогодні буде важкий день, особливо для Терези. Пішовши на кухню і зготувавши собі кави, хлопець повернувся в кімнату. Взявши з полиці книгу, він поринув в читання.
Не те щоб він геть не думав про Терезу. Просто Джей вже звик бачити і думати про неї. Він спостерігав за нею час від часу, здалеку, непоміченим. Здається, він знає її вже дуже давно. Знає її милу звичку шморгати носом, перебирати пальцями, коли думає, і заправляти пасмо за вухо, коли соромиться. Знає, що Тереза обожнює читати і бути на одинці. Джей знає, що ця дівчина має надзвичайну уяву, яка їй допомагатиме. Це дівчисько зацікавило його одразу. І навіть не тому, що вона така ж як він. Йому подобалась простота дівчини, її доброта і бажання допомагати іншим, хоч сама вона цього не визнає ніколи. Вона не тримає зла ні на кого, не хоче шкодити комусь. Свідками цьому є шрами на її руках. Тепер, коли Джей тут, він недозволить з'явитись новим, навіть якщо сам постраждає. Від пообіцяв собі і твердо хоче стримати слово.


- Мам, я пішла. - Крикнула вже в дверях Тереза.
- Будь обережна і не затримуйся.
- Гаразд.
Дівчина стримувалась, щоб не зірватись на біг. Вона йшла до парку так швидко, що почало колоти в боці.
- За тобою хтось гнався? - запитав Джей, заглядаючи їй за плече. - Чи мене так побачити хотіла?
- Хаха, як смішно. - І сама не розуміючи як дівчина перечепившись за власну ж ногу, повалилась на землю.
- От бач, не треба старшим хамити, - засміявся Джей і простягнув їй руку. 
Спочатку Тереза сахнулась, та все ж взяла хлопця за руку. Піднявшись вона відчула біль в коліні. Глянувши, вона побачила, що геть розбила його.
- От же ж! Як завжди.
- Виглядає так собі, сідай. 
Взявши бутилку з водою, яку хлопець так завбачливо взяв з собою, він обережно полив коліно дівчини водою і наклеїв пластир, який теж був в рюкзаку.
- Там в тебе ціла аптека? Якби була відкрита рана, то й шви б мабуть знайшов чим наложити, - Тереза засміялась, але зловивши на собі серйозний погляд хлопця, замовчала. - Вибач.
- Просто всяке ж може статись, от і взяв. Я просто підключаю мозок. 
- Ти... Неймовірно... 
- Що? - хлопець засміявся.
- Нічого, то коли починаємо? Хоча ні, я знов ледь не забула.
- Забула що?
- Я хотіла отримати відповіді. Я два роки чекала.
- Ну то вперед. Я чекаю.
- Чому ти мені снишся? Як зник просто перед носом? Як контролюєш себе? Як знайшов мене? Скільки нас...
Здається дівчина забула, як дихати. Питання сипались одне за одним.
- Повільніше, дихай... Ти аж розчервонілась. Я на все відповім, не зник ну ж. 
- Ти вже це робив, тому мені треба зловити момент.
- Я більше не зникатиму, обіцяю.- усміхнувся Джей.- І так... Сни... Що ж, тебе я теж частенько в них бачу. Мені було сімнадцять, коли я вперше побачив тебе. Тобі тоді було чотирнадцять.
Тереза лише здивовано кліпнула і вже була готова знову завалити хлопця питаннями, та Джей не дав їй цього зробити.
- Я не знаю, чому ми бачимо один одного в снах. Мабуть через те, що пов'язані між собою. Я ж казав, що відчуваю тебе.
Дівчина лише кивнула. Вона розуміла, про що каже Джей. Вона теж відчувала його.
- Продовжуй...
- Зник... Ось так... 
І знову, дівчина навіть не кліпнула. Весь цей час вона уважно дивилась на хлопця, а зараз не бачить його перед собою.
- Я тут. 
Джей стояв позаду неї. Обійшовши дівчину, він знову сів перед нею
- Як ти це зробив? 
- Це щось типу гіпнозу... Я просто змусив тебе відключитись на кілька секунд.
- Але ж я навіть не кліпнула.
- Ти ж відчуваєш емоції інших? 
Тереза кивнула. 
- Так от. Ти можеш не лише відчувати чужі емоції, але якоюсь мірою керувати ними.
- Керувати? Тобто як?
- Це наче гіпноз, але діє інакше. Ось глянь... 
Хлопець сів навпроти дівчини дивлячись їй просто в очі. Тереза відчула раптову млявість і якби хлопець не підхопив її, впала б на землю.
- Раніше, я робив це лише на кілька секунд, але зараз ти ж відчула це повною мірою?
Тереза знову лише кивнула.
- Ти цього теж зможеш навчитись, але на все потрібен час. Контроль... Я знаходив його в музиці. 
Дівчина здивовано глянула на нього. Джей лише усміхнувся у відповідь.
- Що? В це так важко повірити?
- Ні. Просто в тебе це вийшло зробити безпечніше. А я нічого іншого придумати не змогла.
Тереза глянула на свої руки. Джей розумів наскільки тій боляче, але не знав, як цьому зарадити.
- Я розбив кілька дзеркал кулаком, - він сказав це сам не знаючи для чого. - Кулаком, і до крові. Навіть шрам є. Глянь..
І справді. На кісточках пальців виднілись маленькі шрами від порізів. Дівчина лише всміхнулась.
- То ми обоє маємо свої шрами. Добре, що я не одна.
- Ти більше не будеш одна, обіцяю. - дивлячись тій в очі сказав Джей. - А тепер продовжимо...