5

Не зважаючи на всі негаразди і проблеми, сльози і біль життя йде. Так і пройшов такий довгий для Терези останній місяць до зустрічі з незнайомцем. Школа закінчилась, настали канікули. Останні канікули перед випуском. Завершивши справи вдома, дівчина мало не бігла в парк. Звернувши з стежки, вона дійшла до клену, але там нікого не було. Прочекавши годину, а потім другу, але він так і не прийшов.
- Я справді повірила йому, чекала... Та що зі мною? Чому бігла сюди? Кого чекаю? Я навіть не знаю його імені.- дівчина засміялась.
- Джей, - пролунало в неї за спиною,- я Джей.
Вона сіпнувшись від несподіванки повернулась в його сторону. Зараз він виглядав трохи інакше. Серед чорного волосся виднілась срібна прядка, а очі... Вони різні, одне каре, інше зелене. Чому вона не помітила цього раніше? 
- В тебе гетерохромія? 
- І це все? Я Джей, ти Тереза - приємно познайомитись. - Джей протягнув їй руку.
- Ти знаєш моє ім'я, - вона навіть не спитала, а просто сказала це наче констатувала факт.
- Я багато чого знаю про тебе, - він взяв її руку в свою і потиснув.
- Твоє волосся? Воно...
- Ми мою зовнішнісь будемо обговорювати? Гетерохромія не таке вже надзвичайне явище, адже вона є і в тебе. Чому так дивуєшся?
- В мене лише капля голубого, вона ледь помітна, а в тебе...
- Та досить вже. Сумніваюсь, що ти чекала два роки, щоб розпитувати мене про мої очі і волосся. Ти не хочесь дізнатись більше про себе?
- Тобто про мене? - нарешті прийшовши до тями перепитала дівчина.
- Ти ж вже повинна відчувати емоції, чи не так? 
Джей уважно дивився на дівчину, знаючи, що питання її злякає. Він спостерігав за нею ці два роки. Але не міг допомогти швидше, бо сам ще не знав як.
- Звідки ти знаєш? Як ти дізнався?
- Я теж.. Я теж відчуваю їх. Я теж не міг справлятись з своїми емоціями, як і ти. - він махнув головою в сторону руки дівчини. 
Вона наче бажаючи захиститись заховала її за спину і опустила голову. Їй здавалось вона зараз заплаче. Перед нею вперше стоїть людина, яка її розуміє. Яка така ж як і вона. Той кому не треба пояснювати.
Хлопець обережно підійшов до неї і взявши поранену руку в свою, легенько провів долонею по ній. В його очах прочитався біль, та й Тереза це відчула. Хлопець розглядав її руку вже хвилин п'ять. 
- Мені жаль. - нарешті відпустивши руку, сказав Джей.
- Жаль? Чому?  Ти не винен в цьому.
- Мені жаль, що не допоміг швидше. Я просто не знав як. Мені треба було навчитись самому.
- Все гаразд. Якби ти не сказав чекати тебе, я б напевне вже б тут не стояла. Так хто я? Тобто ми? Якісь... інопланетяни?
- Що? - засміявся хлопець. - Хто ми? Ні, ми звичайні люди. Ну тобто, не зовсім звичайні, але все ж люди.
- Чому мені здається, ніби я знаю тебе? Чому ти здаєшся таким... Таким... - Тереза не знала, яке слово підібрати.
- Рідним?- продовжив хлопець.
- Близким, я хотіла сказати, але твоє більше підходить.
- Тому, що так і є. Ну тобто ми не рідні, але ми зв'язані.
- Типу споріднених душ? Соулмейти?
- Нехай буде так. Це трохи інше, але я сам не знаю, як це пояснити. І не знаю, як назвати те, що ми можемо. Я просто кажу на це "філ".
- Чуття? Чому використовуєш англійську, вже краще латинь. - засміялась дівчина.
- Хочеш - перейменуй, - хлопець хмикнув і відвернувся.
- Все, більше не буду. Не ображайся. - дівчина усміхнулась.- То чому два роки?
- Що? Ти про що?
-Чому змусив чекати два роки? І чому цей браслет належить мені, коли я його тоді вперше побачила?
- Я хотів навчитись контролювати це, щоб навчити і тебе. Браслет насправді мій, просто не хотів, щоб ти забула про мене. І не знімай його, нехай і дальше буде в тебе.
- Так в тебе вийшло навчитись? Ти зміг?
Хлопець кивнув. Їх чекає довга дорога до того, як Тереза навчиться всього. Це буде важкий шлях. Але тепер вони разом і він зможе захистити її від неї ж самої. Джей спостерігав за нею всі ці два роки, але не міг наблизитись, бо не вміння контролювати власні емоції погубило б їх обох.
Вони тісно зв'язані. Він відчуває це, як і Тереза. Вони зроблять один для одного все. Двоє покинутих людей нарешті знайшли один одного. Вони пізнаватимуть один одного кожного дня все більше. Вчитимуть один одного і будуть щасливими. Джей був певен цього. 
Вони ще довго говорили. Тереза ніколи так довго не засиджувалась в парку, як зараз.
-Вже темніє, пішли проведу - хлопець простягнув їй руку. 
- Я сама дійду, ти і так мабуть втомився. Іди додому. - вз'явши його за руку і піднявшись, сказала дівчина.
- Що ж, не стану перечити. - усміхнувся хлопець. - Зустрінемось тут завтра о третій. Легко не буде, кажу одразу. Але в тебе все вийде.
- Гаразд. Повірю на слово. Дякую, що прийшов. Взагалі дякую, що з'явився, ти був потрібний мені.
- Іди вже.- хлопець усміхнувся. - І не радій так сильно, я ж все відчуваю, забула?
- Не смій йти за мною! - крикнула дівчина йдучи геть, геть проігнорувавши слова хлопця побігла геть.
- Все тепер буде добре. З нами обома... 
Джей ще раз глянув на дівчину, розвернувся і пішов в іншу сторону.
Лише по дорозі додому, Тереза зрозуміла, що так і не запитала про сни, в яких вона бачила Джея. Ні про те як він зник просто перед її очима. Вона так була рада зустріти когось, хто так само схожий на неї саму, що забула про все. Але це пусте, адже завтра вони знову зустрінуться і вона все запитає. Вже доволі пізно, мабуть вдома її чекає черговий скандал, та зараз їй байдуже. Відкривши двері, вона обережно зайшла в дім.
- Вже повернулась? - на диво, голос мами був спокійним. 
Тереза лише кивнула і пішла до себе. Що ж, схоже сьогодні з нею трапляється лише хороше. Так іноді бувало навіть до зустрічі з Джеєм. Але це завжди не надовго, і це лякало дівчину. Проте зараз вона не хотіла про це думати. Їй хотілось скоріше завтрішнього дня. Хотілось навчитись контролювати все це. Це б змінило багато чого в її житті. Як мінімум, Тереза б не почувалась такою вразливою щоразу.
Дівчина думала, що не засне цієї ночі, та не встигла її голова торкнутись подушки, як вона поринула в сни.


Джей ішов додому. Він жив не тут, але зараз, коли знайшов Терезу захотів залишитись. Це маленьке містечко, тут мало людей і це добре. Вони навчатимуться один в одного. Дівчина потрібна йому не менше, чим він їй. Він це відчуває. З нею так тепло, не самотньо. Джей вже давно не відчував цього. Після смерті батьків, думав, що вже і не відчує, допоки одного разу у сні не побачив це дівчисько. Тоді йому було сімнадцять, а їй десь чотирнадцять. Зараз йому двадцять, одже вона такого ж віку, як він був, коли вперше побачив її. Цікаво чи бачила його в снах вона? Тереза нічого про це не згадувала. Хлопець ще довго не міг заснути після того, як прийшов додому. Він ще довго думав про те, як тепер складеться їх з Терезою життя. Вони або допоможуть один одного, або зруйнують. Про це дівчині Джей не сказав. Не хотів лякати, але самого його це турбувало. Може ця зустріч краще б не відбулась? З такими думками він нарешті заснув.