1

Школа... Перший і важливий етап в житті маленької і беззахисної дитини. Тут проходить твоє дитинство і юність, формується особистість. Та нажаль саме тут більшість пізнають біль, самотність і усвідомлюють наскільки світ жорстокий, особливо до наївних і добрих.
  Тереза- маленьке і наївне дитя. Дитя, яке хотіло всім вгодити. Вона не вміла злитись, ображатись. Для дівчинки все було просто. Але вже з першого дня вона дізналась, що за право усміхатись треба платити. З нею не забажали спілкуватись. Чому? Вона і зараз, в свої 20 цього не розуміє. Може це дитя було надто дивним для своїх однолітків? Вона з самого дитинства наче поринала в інший світ, такий дивний для інших, але правильний для неї. Її фантазія завжди досягала таких висот, які були дикими і не зрозумілими для інших. 
  Згодом це стало її способом втікати від всього. А поки вона просто дівчинка, яка пішла в школу. Маленьке і миле зеленооке дівча, яке не змогло порозумітись з іншими дітьми. Чому? Все просто - жорстокість в цьому світі проявляється навіть в цих маленьких і милих людях, яки ще треба буде рости. 
"Біла ворона" - саме такою була Тереза в школі. Дівчинка, яка поринала в свій світ і яку ніхто не розумів. А все що ми не розуміємо - ми хочемо знищити. Терезу часто ігнорували, ну й нехай, може пізніше... А пізніше так і не наставало. День йшов за днем, рік за роком. А дівчина все ще чекала. "Все стане інакше, все буде добре... Треба просто почекати... Почекати...". 
В житті дівчини були люди, яких вона називала друзями. Яким вірила і яких любила. Та ким вона була для них? Мабуть ніким, бо в кінці вона залишилась одна. Найщасливіші спогади пов'язані з дитинством, тим коротеньким часом, коли ти живеш безтурботним життям і радієш кожній миті, та все це минає дуже швидко. 


- Ти дивна, - дивлячись з насмішкою на дівчину сказав її однокласник. - В тобі нічого правильного. Ти ніхто! Прийди до тями нарешті, Тереза! Мені тебе жаль.
- Що я такого вам зробила?- питає дівчина, знаючи наперед, що відповіді не отримає, втім як завжди.
Що ж, ці слова вона чує не вперше і не востаннє. Вона проживала кожен день з думками, що в тому, як до неї ставляться винна лише вона. Але хіба це так? Хіба треба старатись, щоб тебе полюбили? Любов і доброту треба заслужити? Що це за світ такий? 
Мабуть все б було не так сумно і жахливо, якби прийшовши додому дівчина зустрічала цю любов і розуміння від рідних... Жаль, цього теж не було... Батьки не розуміли її. Більше того, замість пітримки вона чула лише докори. Але коли все пішло не так? Колись ж вони любили її і щодня вона це відчувала. Чому ж зараз, коли їй так необхідна пітримка і їхня любов, вони поводять себе так, наче вона для них ніхто? 

Щоразу Тереза все більше закопувала в собі бажання спілкуватись. З часом їй це стало не потрібне. Вона змогла прожити без цього до 15 років, а тепер це не потрібно. Дівчина почала поступово сторонитись всіх. Самій краще і це було її правдою. Школа дала неймовірний урок - "НЕ ДОВІРЯЙ" - ніколи і нікому. Всі твої секрети можуть відкрити навіть ті, хто клявся їх берегти. "ТИ НІКОМУ НЕ ПОТРІБНА" - цю істину допомогли засвоїти батьки. "ТИ ЗАВЖДИ БУДЕШ САМА"- з такою фразою відвертались друзі.
І в одну мить це наївне дитя перестало опиратись реальності і прийняла цей світ. Світ якому вона не належала. Світ, який просто не взмозі її зрозуміти.