ПРОЛОГ

Київ розгорнувся для неї зовсім під новим кутом. Дівчина стояла перед вікном та задумливо витріщалася на сонце, що мало от-от сховатися. 

“Що мені робити зі вступом?” - думала вона. 

Впродовж всього життя дівчина знала чого хоче, завжди була впевнена у собі. Ще з першого класу вона була відмінницею, займалася малюванням, грала в волейбол, навіть спробували себе у хореографії. Вона завжди досягала своїх цілей. А сьогодні не бачить продовження. Вона не бачить продовження свого життя після школи. 

Дуже давно, ще задовго до цього моменту вона запитала у себе: “Ким я хочу стати у майбутньому?”. В її голові крутилося лише одне: “Мільйонером!”. Вона завжди хотіла бути багатою, але як це відтворити у реальності й гадки не мала.

От прийшов вирішальний момент у її житті, тепер вона має обрати свою долю. Можливо це в переносному значенні, але це правда! 

Це буде її першим важливим рішенням у житті, вона його має зробити правильно. Але й до їсі їй складно вирішити до якого університету всупати? На яку спечіальність? Не зрозуміло.

– Над чим ти так ретельно задумалася? – несподівано увійшла мама в кімнату. В дитинстві дівчина намагалася проводити з нею як можна більше часу, мама була її найкращою подругою, якій можна розповісти все, не боячись осуду. 

– Задумалася над своїм майбутнім, переді мною найголовніший вибір в моєму житті, я хочу зробити його правильно… – дівчина не хотіла виказувати свою розгубленість, але по голосу було все зрозуміло.

– Доню, ти можеш зробити це пізніше, в тебе є ще 6 місяців на вибір. Ти в мене найрозумніша. Схожих на тебе дітей я ще не зустрічала. Мене завжди дивувала твоя дорослість, відмінна від інших дітей. 

–Ех, мамо… Як мені складно відчувати те, що в  зараз на душі. Це відчуття навіть складно описати, тому дай мені трохи часу, оговтатися. Бо зараз я далеко від дійсності. – сказала дівчина, наче відрізала. Вона була сама не своя останніми днями

– Добре доню, дам тобі трохи часу побути на самоті, але довго не затримуйся. Скоро Макс має приїхати ти складеш нам компанію, давно ти його не бачила, до того ж він хоче почути твої історії з поїздки.

Макс, мамин хлопець, це найдовші стосунки, які в неї були після розлучення з батьком. Не сказати, що він їй подобається, але стосунки з ним дівчина свалювала більше, аніж з попередніми чоловіками. 

– Так, гаразд, звісно я приєднаюся до вас. – нарешті сказала вона.

Зазвичай розмови з мамою заспокоювали дівчину, але відтоді як вона поїхала до батька вони віддалилися одна від одної. Тепер їй важче розповідати мамі про свої переживання. Після двохмісячного перебування з батьком та його новою сім’єю їй тяжко пристосуватися до цього життя.

Даніела ще кілька хвилин стояла біля вікна, спостерігаючи, як сонце ховається за горизонтом. Потім вона обернулася і її очі пробіглися по кімнаті – її рідні кімнаті, якої вона не бачила два місяці. В очі кинулася листівка, що прикрашала поличку над столом, вона була від тітки. Новорічна, банальна листівка навіяла дівчині спогади про поїздку до Львова чотири роки тому. Дівчина засумувала за тими спогадами, за тим містом. 

Вулиця потроху занурювалася в сутінки, а її думки розчинялися у хвилюванні. Зі своєї кімнати вона почула, як відкрилися двері – Макс. Нарешті він прийшов і Дівчина зможе відволіктися від своїх песимістичних думок.

***

– Я давно думав про те, як зробити цей Новий рік особливим, – почав Макс, коли всі вже поїли. Його голос звучав урочисто, і Даніела відчула, як мама напружилася, в передчутті чогось цікавого. – І от… я вирішив: ми поїдемо до Франції. Париж на свята – це щось неперевершене!

Мамині очі засяяли, і вона ледь не підскочила від захвату.

– До Франції? Це ж моя мрія! – сказала вона, прикриваючи рота руками.

Даніела на мить завмерла. Її перша реакція була така ж, як і у мами – вона завжди мріяла побачити Париж. Проте ця радість швидко змінилася на відчай. Вона не зможе поїхати за кордон до кінця цього року, бо час на перебування за межами України вона провела з батьком.

Макс продовжував:

– Вилітаємо через два тижні. Я вже все організував – квитки, готель, навіть екскурсії.

Даніела напружилася. Вона дивилася на маму, яка вже почала розпитувати про деталі, і відчувала гіркоту. Що вона скаже? Як пояснити, що поїздка для неї неможлива?

– Це так несподівано… – нарешті вимовила вона, намагаючись виграти час.

– Уявляєш, Дані? Ми побачимо Ейфелеву вежу, прогуляємося Сеною… Це ж чудова можливість! – мама була сповнена захвату, навіть не помічаючи, як Даніела хмурить брови.

Даніела опустила погляд, намагаючись приборкати емоції. І тут у її свідомості сплив образ тієї новорічної листівки на поличці. Листівки з написом, що навіювала спогади про поїздку до Львова.

Раптом у її голові визріла ідея.

– Знаєте, – сказала вона, намагаючись тримати голос рівним, – це чудовий план, але є одна проблема… Мені не можна зараз виїжджати за кордон. – вона намагалася звучати впевнено, щоб ніхто не побачив її розчарування. – Але я подумала… Можливо, ви з Максом поїдете до Парижа, а я проведу Різдво з тіткою у Львові? Ми давно не бачилися, а я б хотіла знову побувати там.