3

Волод прокинувся від гамору на кухні. Ніч у цьому домі видалася йому надзвичайно напруженою. Страх сковував його тіло, хоча зілляр і вірив у силу свого роду — захист, накладений пращурами, мав витримати удар вампіра чи будь-якої іншої нечисті. Але думки про те, що він може померти саме тут, у цьому домі, повністю поглинали його свідомість. Страх відступив лише під ранок, коли виснажений Волод нарешті провалився в сон.

Звук удару сокири по дерев’яному кругляку, хрускіт кісток під сталевим лезом, чавкання собачих зубів змушували серце Левка посміхатися. Так, від його кривого лиця навіть та, з косою, не рада була б зазирнути в цей підвал.

Волод ступив на кухню.

— Ох! Я вас розбудив, — поспівчувавши втраті сну гостеві й витираючи руки об фартух, звернувся Роман. — Куріпка, — показав він на птицю. — Батько уполював. Буде на вечерю.

— Де Нед? — з порога запитав Волод.

— На полюванні. Сьогодні дощить. Ліс. Батько лише тим і живе, щоб відчути силу цього лісу. Володе, ви нещодавно тут, тут трішки відрізняється від того, до чого ви звикли.

«Він мене залякує», — подумав зілляр про чоловіка, який усе ще намагався розібрати куріпку.

— Вам варто побувати наодинці в лісі навколо резиденції.

— І який у цьому сенс?

— Коли ви почнете чути, як дерева шепочуть ваше ім’я, а тіні змінюють форму, ви усвідомите, наскільки тут інакше.

Волод розсміявся, подумки міркуючи: «Не думав, що мене, зілляра, здивує якийсь ліс».

— Батько казав, що ви ще погостюєте до кінця липня, — чоловік налив горнятко кави, поставив на стіл перед гостем і повернувся до роботи.

Удар ланцюгів з підвалу спершу був ледь чутний, наступний — уже голосніший. Вкотре Левко вже не встигав реагувати на те, що з ним діялося: рука сіпнулася вниз, але ланцюг надалі тримався міцно, вбитий гаками в стіну. Удар.

Роман побіг до підвалу, Волод кинувся за ним, але син господаря дому був швидший.

Нед якраз наближався до маєтку, коли почув биття двох сердець у домі, а потім слова:

— Що ви зробили з моїм студентом? — все хотів знати Роман.

Тиша.

Левко похилив голову й зомлів.

Син вампіра вибіг нагору до вітальні, переляканий побаченим; там уже стояв Нед, дивлячись на нього.

— Нам треба поговорити, — з таким суворим поглядом вампір ні разу не бачив Романа. — Я все поясню, — додав Нед.

«Що тут відбувається?» — весь час гадав Волод, дивлячись на реакцію вампіра.

Нед підшукував слова. Він уже був готовий порушити обіцянку Анні — матері сина. Навіювання... «Я ж не зроблю це з нашим хлопчиком», — упевнював себе вампір.

— Уважно слухаю, — присів за стіл на кухні Роман.

— Цього молодика я знайшов на одній зі львівських вулиць, коли повертався додому.

— Як довго він буде такий, тату?

— До 26 липня, — втрутився Волод.

— Що саме буде в цей день? Він стане вампіром, таким як ти, батьку?

— Я не знаю. Ніхто не знає.

— Перетворення, — буркнув зілляр.

— Що? — перепитав Роман. — Володе, хто ви такий?

— Я… врятую Левка. Якщо ми зробимо все як треба… він не стане одним із таких… — показав він на Неда.

Вампір миттю опинився перед Володом.

— Зброю він робить, — намагався витлумачити Нед, уже зціпивши ікла, приховуючи своє розчарування.

Волод усе дивився в нерозумінні: чому столітній вампір пояснює якомусь смертному?

— Бодай я скис! — вражено мовив Роман.

Левко прийшов до тями. Його стогін долинав із підвалу до кухні:

— Убийте мене! — кричав він.

Роман на кухні вже розібрав тушку куріпки, поскладавши її в холодильник, і весь час думав: «Що буде з тим хлопчиною?»

Присівши до батька й Волода за стіл, він почав прагматично розмірковувати: — Його шукатимуть, можливо, дівчина чи мати, а коли поліція прогляне камери з вулиць, то побачить... Ви добре знаєте кого. Тату, твоя автівка доволі помітна, як-не-як. Одначе вони постукають у двері, і що тоді? А що знайде поліція, якщо прийде до нас додому з обшуком?

— Я йду. Даремно я повірив Одарці, — сказав зілляр, прямуючи до виходу. — І заберу хлопця.

— Володе, якщо ти зараз підеш, я гарантую, що вже сьогодні ти опинишся за ґратами. І це дуже сумно, адже в тебе ще все життя попереду.

Волод розвернувся: очі розплющені, рот відкритий, губи тремтять — це було вперше за довгий час. У нього очі мало не повилазили з орбіт, щелепа відвисла. Він навіть похитнувся, і на мить здалося, що він може знепритомніти від погроз, що лунали від Неда.

Вампір усе не зупинявся:

— Я трохи походив по цій землі і добре знаю конструкт світобудови, — він злегка усміхнувся.

— Ні, не може бути! — вигукнув Роман. — Ого! Це вперше за моє немаленьке життя я побачив, як ти усміхаєшся.

Потім поглянув на Волода:

— Пане, хто ж ви? Що ви зробили з моїм батьком?

— Припини негайно, — намагався строго звучати Нед, але це вже було неможливо: чоловіки реготали.

Вампір миттю зник з їхніх очей.

Роман із Володом вийшли на ґанок. Усе ще накрапало. Присівши на верхню сходинку, вони вдивлялися в ліс, який простягався вдалечінь.

— Мій батько наганяє страх не на одну людину в цьому світі. Так, від його обличчя в ярості можна померти. Він жахливий, це я знаю, але… Володе, тоді хто ви, якщо він боїться вас?

— Я не скривджу тебе, — намагався заспокоїти зілляр.

— Я цього не казав. У вас щось є особливе, щось, що в очах Неда зупиняє його від убивства вас.

— Це все прокляття.

— Прокляття?

— Моя бабця казала, що це дар.

— …Але жити, знаючи все про вампірів і битву, яка гряде, важко назвати даром, — закінчив Роман за співрозмовником. — Знаєте, як Нед став моїм батьком?

Волод кивком запитав: як?

— Він врятував нас із матір'ю, витягнув із палаючого дому — так, звучить так, ніби з дешевого фільму, де режисер не мав фантазії й додав цей епізод для вау-ефекту.