Розділ 10

Спальня Ареса була не схожа на покої богів, які Калліста бачила раніше.
Тут не було надмірного золота чи холодної розкоші. Камінь, темне дерево, важкі тканини кольору вина й ночі. Повітря зберігало його запах — грому, сталі й чогось глибшого, первісного.
Це було його місце. Не тронна зала. Не поле битви.
Калліста зайшла без супроводу.
Арес стояв біля вікна, спиною до неї. Його плечі були напружені, немов він усе ще чекав удару — від батька, від долі, від самого себе.
— Ти прийшла, — сказав він тихо, не обертаючись.
— Так, — відповіла вона. — Бо після всього… я хочу бути тут.
Він повільно повернувся. Їхні погляди зійшлися — і напруга між ними стала майже відчутною на дотик.
Арес підійшов першим. Не як бог війни. Як чоловік, що більше не тікає.
Його долоні лягли на її талію — впевнено, але з тією стриманістю, що з’являється лише тоді, коли боїшся зламати щось надто цінне.
— Те, як ти стояла перед ними… — прошепотів він. — Боги не зрозуміли, що стали свідками народження сили, яку не зможуть контролювати.
Калліста підняла руки, торкнулася його грудей, відчула під пальцями рівне, глибоке биття серця.
— Я просто не дозволила їм відібрати мене, — сказала вона. — Як і тебе.
Його губи знайшли її — поцілунок був повільним, глибоким, сповненим того, що вже не потребувало доказів. У ньому не було поспіху. Лише визнання.
Світ звузився до подихів, дотиків, шепоту шкіри до шкіри. До тепла, яке не обпікало, а заспокоювало.
Арес повів її до ліжка — не як переможець, а як той, хто нарешті дозволив собі залишитися.
Камінь Олімпу за товстими стінами мовчав, поки вони зникали одне для одного, і ніч приймала їх без суду.
Вони лежали поруч, переплетені, Калліста — на його грудях. Її подих був спокійний, але в очах ще тліли іскри.
Арес провів пальцями по її волоссю, ледь торкаючись.
— Ти була неймовірною сьогодні, — сказав він тихо. — Я бачив страх у очах богів. І гордість. Вони просто не вміють її визнавати.
Калліста усміхнулася, притулившись ближче.
— Я завжди боротимусь, — відповіла вона. — За себе.
Потім підняла голову, подивилась йому просто в очі.
— І за нас також.
У цю мить Арес зрозумів:
він більше не воює проти долі.
Він воює разом із нею.
І навіть Зевс не був готовий до такої війни.
🌿