6.Нова економіка: ривок вперед

Після реформи законодавства, зокрема конституційної реформи і укладення основних оборонних союзів Україна почала реформувати та піднімати економіку країни. Новим урядом реформаторів та президентом були проведені переговори з основними кредиторами країни – МВФ, Світовим банком, урядом США та Єврокомісією, а також приватними кредиторами. Основною суттю та результатом цих переговорів стало суттєве списання боргів, по окремим угодам списання доходило до 50%, а також відтермінування перших виплат по цим боргам мінімум на 10 років. В подальшому, практично в перші місяці своєї роботи, уряд відмовився від співпраці з МВФ в якості донора та були проведені додаткові консультації з провідними міжнародними фінансовими установами та провідними фінансовими центрами на предмет запровадження в Україні супер ліберальної економічної моделі, суттю якої стали мінімальне податкове навантаження, зменшення видів податків до 3-4, спрощення адміністрування податкової системи, також через спрощення та запровадження дистанційного диверсифікованого функціоналу в системі оподаткуванні, була системно подолана корупція в податковій сфері. Вся система взаємодії держави з бізнесом була вибудувана таким чином, що корупційні зв’язки стали невигідні нікому і втратили свій сенс.

Податок на додану вартість був ліквідований, податок на прибуток становив – 10%, податок на зарплату – 10%, податок на фонд оплати праці – 10%, податок на дивіденди становив також – 10%. Інші податки, як то спеціальні акцизи, збори, платежі були унормовані до межі,, що стимулювала виробника збільшувати виробництво або розширювати свою діяльність і не тікати в сферу тіньової економіки.

Також були взяті на озброєння найкращі світові практики в дозвільній системі держави, багато дозволів було або прибрано або спрощено їх видачу, дозвільна система в цілому перейшла на декларативний характер. Єдиним критерієм дозвільної системи, що неухильно додержувалась держава була безпека громадян, та безпека навколишнього середовища і за порушення законодавчих норм в цій сфері встановлювались досить високі штрафи та покарання.

Наступним кроком, який уряд разом з НБУ впровадили, стала стабільність грошової одиниці, відносно низька інфляція а також грошово-кредитна політика що привела до суттєвого зниження кредитних ставок в українських банках, а по багатьом програмам для бізнесу і населення що були пов’язані з започаткуванням бізнесу, будівництвом житла, відновлення зруйнованого майна та бізнесу, капітальними інвестиціями в промислове будівництво та обладнання і таке інше, процентні ставки були або нульові, або уряд компенсував ставки по таким кредитам до нульового рівня.

Правда також в тому що така політика нового уряду разом з НБУ була супер протекціоністською і багато основних економічних партнерів і організацій, зокрема СОТ, не сприймали ці зміни, аргументуючи це тим що інші країни можуть втратити як ринки так і свої окремі галузі національні економіки, суб’єкти господарювання з інших країн просто почнуть багато інвестувати в Україну а також переведуть свої юридичні особи в Україну з метою сплачувати низькі податки в Україні, а не в країнах їх походження.  Проте український уряд був наполегливий в перемовинах у цьому питанні і домігся як мінімум 10-річного терміну стабільного функціонування такої системи з можливим переглядом кожні 10 років та впровадження змін. Основним аргументом української сторони на подібних перемовинах завжди було відновлення зруйнованої країни, повернення біженців, та підйому економіки для стабільного функціонування як країни так і держави і зрештою світ сприйняв цю аргументацію і система була запроваджена.

Зразу по завершенню війни економіка України була в жахливому стані, податки та збори ледь забезпечували 30% бюджетних видатків, фінанси України були не збалансовані і країну цілком могла чекати фінансова катастрофа, гіперінфляція і падіння ВВП. Проте в нагоді українському уряду стали заморожені на заході активи РФ а також кошти що були надані Україні країнами донорами для відновлення країни після війни. Частина цих коштів пішла на відновлюючи проекти за участі країн донорів, а частина була передана українському уряду та НБУ для балансування державних фінансів. Загалом ця сума складала близько 500 млр.долл США.  Також в Україну кожного року надходили репараційні і компенсаційні виплати від суб’єктів що утворилися на території колишньої РФ, експортні потоки яких Україна фактично контролювали і була основним регулятором таких виплат.  Щорічні суми які отримувала Україна від таких транзакцій становили біля 40 млрд. долл. США.

Враховуючи всі ці фактори уряду України вдалося збалансувати бюджет, при  цьому практично з перших місяців його діяльності були введені досить високі, як для тодішньої України, соціальні стандарти. Загалом була введена шкала за якою соціальні виплати прив’язувались до інтегрального коефіцієнту соціальних виплат в східній Європі ( 9 країн), в перший рік ці загальні виплати становили 50% від цього коефіцієнту, через 5 років це вже було 100%, а ще через 5 років, цей коефіцієнт мав складати не менше 150% від східноєвропейського коефіцієнту соціальних виплат. Забігаючи наперед, слід зазначити, що Україна досягла таких показників набагато швидше ніж планувалося, і соціальні виплати становили суттєво більше ніж в сусідніх державах ЄС, що робило Україну не тільки інвестиційно-привабливим місцем на світовій економічній карті світу, а й було великим стимулом для набуття громадянства України громадянами інших держав та імміграцію населення в Україну, але сталося це не миттєво а поступово протягом цих перших 10 років після російсько-української війни.

Отже після запроваджених економічних реформ, збалансування бюджету, введення стимулюючої грошово-кредитної політики первинних цілей було досягнуто і економіка України стала розвиватися. Наступною метою уряду стала побудова високотехнологічної економічної системи з високою передільною складовою. Тобто уряд, президент і парламент поставили за мету перетворити економіку України з сировинної на економіку яка продукує кінцеві товари і продає їх кінцевим споживачам. Це було не легко, ніхто в світі не хотів віддавати вже колись завойовані ринки, при тому що Україні необхідно було конкурувати з виробниками що десятиліттями будували свої індустрії і завойовували світові ринки, а в Україні не існувало навіть сучасних виробничих потужностей щоб дієво конкурувати на цих ринках.