5. Захисники нового світу

В цивільній сфері на початку все складалося не так успішно, як у військовій сфері. Одразу після перемоги Україна розпочала і продовжила переговори по вступу в НАТО та ЄС. Проте майже одразу в цій сфері виникли труднощі, багато членів ЄС, зокрема сусіди України, такі як Польща, Словаччина, Угорщина та інші висували ряд умов для України, після втілення яких Україна фактично втрачала свою економіку, і перетворювалася лише на слабку державу в складі ЄС, яка б виконувала роль донора людських та матеріальних ресурсів для більш економічно розвинутих економік ЄС. Часто в цих вимогах не було ніякої логіки, вони також спирались на різного роду історичні претензії, неприйнятні економічні зміни. Проте істиною причиною було те що частина країн просто побоювалось входження в ЄС такої потужної країни як Україна. Це підсилювалося  ще і тим  що Україна фактично стала контролювала ресурсні можливості колишньої РФ і могла при входженні в ЄС фактично змінити економіку всього Євросоюзу, по суті   цей процес суттєво б зміцнив ЄС та покращив добробут людей в ЄС,  проте окремі члени ЄС боялися зміни свого положення після вступу України в союз, боялися допустити Україну на свої ринки, та боялися втратити частину власної економіки, що по окремих галузях була вже неконкурентна з  економікою України на момент початку переговорів. Переговори йшли багато місяців, та попри потужне бажання українців і окремих членів ЄС успішно завершити ці переговори, частина членів ЄС висувала все нові і нові умови та заперечення, Україна їх виконувала, але через деякий час з’являлись  нові.

 Україну боялися все більше і більше, ховаючи таку боязнь за ширмою невиправданих вимог та претензій…

В якийсь час українська держава припинила ці переговори, виступивши з правдивою заявою з цього приводу, та залишивши ці двері відкритими з української сторони, до моменту поки країни ЄС дозріють до справедливих переговорів про вступ України до ЄС.

В той же час президент і український уряд прийняв рішення максимально синхронізувати українське законодавство з законодавством ЄС, прийняти всі стандарти ЄС в економічній сфері, та просуватися в окремих галузях взаємодії з ЄС на скільки це можливо для того щоб досягти максимальної взаємної відкритості ринків, та зняти всі можливі обмеження на рух людей, капіталів, технологій та ресурсів. В той же час українським урядом було прийнято рішення інтенсифікувати роботу на інших світових ринках, де можуть бути інтереси України в новій геополітичній реальності що склалася на момент закінчення російсько-української війни. Обставини та умови які складалися фактично виштовхували Україну на роль одного з світових гравців, що буде самостійно приймати рішення і грати важливу роль в долях окремих країн і цілих регіонів.

Що стосується НАТО то переговори про вступ в цю організацію велись значно інтенсивніше та продуктивніше. На момент закінчення війни українська армія фактично відповідала всім критеріям вступу до НАТО, більше того по факту українська армія була однією з найбоєздатніших армій світу з неоціненним досвідом ведення сучасної війни в умовах переважаючих сил противника. Окрім цього Україна досить швидко прийняла все необхідне законодавство для синхронізації з законодавством країн НАТО, та вже за декілька місяців була готова до повноцінного членства в альянсі. Проте ряд країни НАТО в останній момент виступили проти вступу України до цього оборонного союзу, дивним чином список країн противників членства України в НАТО співпадав зі списком країн-противників членства України в ЄС. Вони справедливо вважали, що членство в альянсі стане останньою сходинкою після якої в ЄС не буде приводу відмовити Україні в повноцінному членстві України в Євросоюзі. Після драматичних перемовин, що продовжувались декілька місяців між Україною та альянсом НАТО, сторони прийшли до угоди основною суттю якої стало взаємне поширення на сторони дії статті 5 оборонного союзу, що по суті було основною безпековою домовленістю країн членів НАТО, проте повноцінним членом НАТО Україна так і не стала. Після всіх подій російсько-української війни, нової стабілізуючої ролі України, зростаючої геополітичної ваги України та географічної і політичної близькості до країн НАТО і ЄС, альянс не мав морального права відмовити Україні в підписанні такої угоди. Загалом сам факт переговорів про вступ України до ЄС та НАТО занадто загострив і без того гострі проблеми в цих союзах, фактично члени поділилися на прихильників і противників вступу України в ці структури, несправедливість голосувань та прийняття остаточних рішень, громіздкість процедур, та неповороткість цих структур, вже через рік призводять до того, що в Європі, а згодом і з приєднанням інших країн по всьому світу, формується новий паралельний  з НАТО оборонний союз. Ініціатором, одним з засновників та лідерів цього союзу стає Україна, яка під час переговорів оголошує про відновлення свого статусу ядерної держави. Фактично цей статус був таємно відновлений ще під час російсько-української війни, як останній аргумент у війні з ядерною Росією. Багато країн-союзників та їх спецслужб здогадувались що Україна володіє своєю ядерною зброєю, тим більше що українська держава інколи робила прозорі натяки на цей аспект, проте офіційно Україна вважала за краще це не оголошувати. Основними критеріями нового оборонного союзу стали – демократія, верховенство права, людські свободи, свобода віросповідань та інше, а ще цей союз був добре структурований зі швидкими та якісними процедурами прийняття рішень в оборонних питаннях, що було продиктовано викликами сучасного світу. Також цей союз мав завжди проактивну позицію в допомозі державам що прагнули стати на шлях розбудови демократії та свободи в їх країнах. До нового союзу, на першому етапі, входять такі країни як Великобританія, Данія, Нідерланди, Норвегія, Швеція, Фінляндія, Литва, Латвія, Естонія, Японія, Австралія, Нова Зеландія.  США, в цій організації,  були представлені в якості спостерігача та партнера, в цій країні все більше і більше ставали очевиднішими проблеми у внутрішній політиці і починав перемагати тренд на ізоляціонізм, проте США і далі залишались одним з головних світових економічних і політичних  гравців і ключовою країною в НАТО.