Я бігла незрозуміло куди. Все оточене густими деревами та кущами. У темряві нічогісінько не видно, а перед очима мелькають образи якихось дивних створінь, які й заманили мене сюди.
Здалась мені ця папороть! От же, якщо виберусь звідси, то більш ніколи не буду ставитись з недовірою до такого роду речей і не буду випробовувати долю.
Ця довга сукня чіпляється за гілки дерев та кущів, що сковує мій рух та не дозволяє швидше повернутись до села. По тілу біжать дрижаки, а серце тремтить і стукає так, що певно через одну мить зупиниться від перевтоми.
Поруч щось пробігло і я на мить зупинилась, шукаючи куди сховатись. Та ось це "щось" мене помітило і почало рухатись в мою сторону...