Розділ 47

Не встигла я кліпнути, як промайнуло сорок днів. Вони були для мене дуже насиченими та одночасно важкими.

Чого коштувало мені знайомство моїх батьків із Влада?

Мабуть, цілий клубок нервів.

Спочатку було незрозуміло, де вони нарешті мають перетнутися. Мої батьки висловлювали прохання, яке говорило, що краще зустріч мала пройти у них вдома, але цього категорично не захотіла сторона мого нареченого. Вони почали нити, що все мало бути навпаки, що зі свого боку дратувало моїх родичів.

Але у результаті їхнє знайомство пройшло у нашій квартирі. Нейтральна територія.

Спочатку між ними була тиша, а через хвилину вона розбилася.

- Це добре, що ми за стільки років нарешті пересіклися, адже наші діти так уже довго живуть разом, - першою заговорила мама Влада. - Їм вже давно треба було поєднати свої долі, а то мешкали просто так. Ось мої сусіди вже четвертий рік питають, коли Владик одружиться зі Зоєю.

- Ваші сусіди багато хочуть знати, - холодно відповіла моя мама.

- Ну ми живемо у невеликому селі, в якому всі знають, що кожного у хаті робиться.

- І яким пальцем у носі кожен колупається? - вирішив пожартувати батько, але одразу цієї миті отримав ліктем у груди від мами, а потім пронизливий погляд. Втямив, що зараз такі жарти недоречні.

На щастя, на таке не відреагували родичі Влада, які одразу почали нахвалювати мого майбутнього чоловіка. Звісно, що потім зайшла розмова за Вітьку, який взагалі золота дитина.

Мені навіть здавалося, що вони зі своїми вихвалянням забули про наше весілля, але потім все-таки повернулися до цієї теми, що ледь їх не посварила.

Мама Влада стояла на тому, щоб наше весілля відбулося у "Вишеньці", а мою неньку така пропозиція шокувала. Я ніколи не бачила її такою злою. У неї аж очі сіпалися.

- Ви хочете, щоб наші діти такий важливий день провели у задрипаному кафе? - обурювалася вона. – Серйозно?

- Воно дуже гарне. Там минулого року був ремонт, - відказала Лідія Василівна, котивши очі та склавши руки на грудях.

- Це жах!

У результаті все закінчилося тим, що весь захід буде проходити у столиці. На цьому настояли я та Влад.

Серед всього, що могло статися, то їхня зустріч була найбільш напруженішим дійством.  Далі події мали не таке важливе місце.

Варто також згадати день, коли до мене приїхала мама, та ми пішли разом обирати весільну сукню.

Якщо чесно, то мені було якось без різниці яким буде вбрання, а тому я тицьнула пальцем на першу, що висіла, та сказала:

- Беремо цю.

- Зоє? - викотила на мене очі мама. - Ти знущаєшся?

- Чого?

- Не можна просто так прийти до магазину та обрати першу сукню, яка потрапила на очі. Це неправильно! Зовсім!

- Чому?

- Зоє, ти не хочеш заміж за Влада?

- Хочу, але просто все одно, що буде на мені. Навіть якщо натягнуть мішок, то без проблем.

- Дитино! - жахнулася вона. - Не лякай мене так. Ти завжди мріяла про розкішну сукню, а зараз, що чують мої вуха? Я навіть не знаю, що сказати. Я шокована! Ошелешена!

- Нічого. Беремо першу та йдемо додому.

- Ні! У такому разі я візьму все у свої руки. Не хочеш обирати ти, то я цим займуся, - випалила вона та стала розглядати сукні, поки я сиділа на дивані та гортала соціальні мережі.

Десь пів дня у нас пішло на це. 

Мама обрала мені дуже гарне вбрання. Ця жінка мала смак, але радості це не приносило. Я знаходилася у такому стані, що навіть була ладна одягнути ту сукню, яку притягнула моя майбутня свекруха.

- Зоє, ти точно впевнена, що хочеш поєднати своє життя з Владом? - питала мене мама, коли ми йшли додому.

Знову те саме…

- Мамо, припини. Я все вирішила.

- Бо я бачу, що все не так. Наречена перед весіллям має переживати за кожну дрібницю, думати, де у залі має висіти кожна квітка, як пекарі прикрашатимуть торт та інше... А ти? Абсолютна байдужість.

- Мамо, я тебе здивую, але мені дійсно наплювати на те, як має пройти свято. У мене в голові інше - аби у нас із Владом все було добре, а все решта хай йде до біса.

- Я тебе не впізнаю. Таке відчуття, що мою доньку підмінили.

- Не підмінили. Я твоя Зоя.

Після цього ми декілька днів не розмовляли. Вона на мене образилася, проте це її право. Хай кондитери псують торт. Я від цього сильно не постраждаю.

Також  я не хотіла дівич-вечора, на який мене підбивала Вікторія. Їй, до речі, вдалося розтопити Івана, але це абсолютно інші історія. Звісно, подруга мені розповіла всі пристрасті, які вирували між ними, але мені зараз вистачало своїх проблем.

Господи! Я зараз мріяла, щоб скоріше минуло це кляте весілля, бо саме через нього у мене такий стан. Мені зовсім нічого не хотілося робити, проте доводилося. Хоча з цими справами я не помічала, як збігали ці дні, але під кінець відчувала цілковиту втому, яка мене поїдала зі середини.