Розділ 46

Ми ще доволі довго розмовляли. Вікторія у яскравих фарбах розповідала, як планувала зваблювати Івана, а я переймалася за неї, бо боялася, що це дійсно могло закінчитися дуже погано.

Я не воліла потім сидіти та втішати подругу. Однак Вікторію вже  не переконати.

Бачила, як вона сильно загорілася цією ідеєю, тому зі своєї сторони могла тільки тримати за неї кулаки та надіятися, що все буде добре.

Десь біля шостої години ми розійшлися. Я тягнула ноги додому. Мій настрій був чудовим, бо ще перебувала під емоціями. Все-таки зустрічі з подругами після тривалої розлуки приносять радість.

Це навіть стосувалося Яни, яка хоч і хизувалася своїми подорожами та багатством, але однаково залишалася для мене людиною, яка могла розділити зі мною деякі проблеми.

Звісно, що за весь цей час вона стала для мене далекою, але щось не дуже особисте я могла її розповісти та отримати думку.

А ось Вікторія знала про мене абсолютно все. Саме ця дівчина часто давала мені доволі корисні поради, які, на жаль, я часто ігнорувала.

Зі самого початку вона говорила не звертати увагу на Максима.

А що зробила Зоя?

Не послухалася та опинилася через декілька днів у обіймах цього блондина.

Проте нічого зараз не змінити. Все одно всі події повернулися у звичне річище.

Можна сидіти та  палко гризти себе тим, що такої ситуації можна було не допустити. Просто після того, як Яну на руках виніс її чоловік, то варто було розрахуватися та піти додому пити з чай з батьками, а не роздивлятися у компанії жонатого чоловіка зорепад.

Коли я зайшла до квартири, то одразу увімкнула кондиціонер, адже хатній термометр показував, що квартира нагрілася  аж майже до тридцяти градусів – баня!

На жаль, така температура звичне діло у таку пору, бо у нас південна сторона.

Зимою таке радувало, бо ми отримували багато світла у безхмарні дні, та настрій не так згасав, а ось влітку пеклися на сонці, як коржики.

Але рятував кондиціонер, який за десять хвилин уже понизив температуру на два градуси.

Стало легше дихати.

Я лежала на ліжку. Треба було  йти до ванної кімнати. Вода допоможе повністю охолодитися та змити солоний піт, але не доля. У сумці почав дзвонити телефон. Це була мама.

- Слухаю, - сказала я в трубку.

- Ти маєш час говорити?

- Ага.

- Ти сама вдома? Владислав на роботі?

- Так, він на роботі, а що сталося?

- Не треба, щоб він чув слова, які я зараз буду говорити.

Мене це насторожило. Навіть дуже. Що вона хотіла мені такого повідомити?

Невже бажала завести розмову про Максима та мою пригоду з ним на полі? Я зараз не жадала таке слухати. Це не входило у мої плани.

- Ти мене лякаєш, - сказала я прямо мамі.

- Мені самій страшно.

Після цих слів я взагалі добряче засмутилася та відчула, як страх почав обіймати мене за плечі своїми холодними руками та легенько трусити.

- Мамо, не тягни, бо мені вже ну дуже лячно, - вилетіли з мене такі слова.

- Я сьогодні ходила до тітки Тані, - почала вона свою розповідь. - Ми з нею розмовляли, а потім вирішили погадати, бо вона цим професійно займається.

- І? - не могла витерпіти я.

- У мене наче все добре буде. Тільки можливі незначні негаразди на роботі, а ось щодо тебе...

- Що? - захололи мої нутрощі.

 Я несильно вірила у карти, гадання та решту, але мама говорила це таким тоном, що навіть проти своєї волі повіриш.

- Таня сказала, що у тебе випали карти брехні та горя.

- І що це значить? - запитала я.

- Важко сказати, бо там доволі складні карти випали. Також Таня повідомила, що тобі може загрожувати небезпека. Наче хтось бажає тобі смерті та намагається тобі її заподіяти.

- А карти випадково не вказали, хто таке хоче зробити? -  мені ніяково від її слів.

- Таня мовить, що начебто до цього причетний чоловік.

У мене всередині перестали на мить функціонувати всі органи. Невже Максим хотів мені зла? Навіть не могла ніколи подумати, що  він забажав мені за відмову помститися.

Чортівня!

Як же мені страшно від цієї думки!

- І що мені робити? - запитала я. - Тітка Таня не говорила ніяких там рекомендацій?

- Вона тільки сказала, щоб ти була обережною, бо ті люди, які бажають тобі зла дуже близько біля тебе.

- Невесело звісно...

- Зоє, а у Владислава нема коханки? - запитала мама.

Я здивувалася. Це вже друга людина, яка питала в мене таку нісенітницю.

- Нема, - відказала я. - Якщо хтось і бажає мені зла, то це тільки може бути Максим, бо я його послала за гори.