Розділ 38

У п'ятницю мені вдалося раніше піти з роботи. Біля другої години дня я була вдома, проте це не приносило мені радості, а навпаки - сум. Якось нікуди не хотілося йти.

Я робила собі макіяж та мріяла, щоб у мене  різко піднялася температура, яка змусить залишитися вдома та не бачити Ларису та Максима.

А якщо мені повторити один дуже старий та надійний спосіб –з'їсти стрижень від простого олівця?

Ця штука діяла безвідмовно. У школі часто так робила, коли не хотіла йти на останні уроки.

Просто на перерві закидала до рота декілька шматочків графіту та все. Через двадцять хвилин тіло починало горіти та медсестра, даючи таблетки від температури, відпускала мене додому. Звісно, що такий метод не дуже класний після нього я часто засиджувалася в туалеті, а сам жар міг триматися до чотирьох годин.

Однак зараз повторювати таке... Дурниця. Я не школярка. Та взагалі…

Колись мені однаково доведеться побачитися з Максимом, адже ми друзі… Але…

Я застигла. Від правди напрочуд важко втекти.

Скільки я б себе не обманювала, але я кохала того блондина.

Проте, повторюся, мабуть, в сотий раз - не доля. У нас різні шляхи. Абсолютно.

Біля четвертої години дня додому повернувся Владислав. Він був чомусь трішки не в гуморі. Обличчя напружене, губи стиснуті…

- Що сталося? - запитала я.

- Із мамою говорив.

- Ти хоч вибачився за вчорашнє?

- Зоє, ти знущаєшся? Це вона має вибачатися. Ти хіба не бачила, що моя мама тобі привезла?

- Так, але ти дуже різко відмовив, - сказала я.

- А відколи це ти так мою маму захищаєш? Я чогось не знаю? Ви стали великим подругами?

Владислав ставив мені цікаве питання. Скоріше в тій ситуації, що трапилася, я намагалася дотримуватися нейтралітету.

Зрозуміло, що ніхто б не одягав ту сукню, але відмовити можна було набагато м'якше.

- Я не стаю на захист, а просто кажу, що можна було не так грубо.

- Можливо, - сів він на диван, склавши руки не грудях.

- Так ви помирилися?

- Ні, вона образилася, а батько сказав, що я  придурок, який матір не поважає.

Я стиснула плечима. Важко було щось відповісти. Хай Владислав сам розбирається зі своїми родичами.

- Ти вияснила, що не так з твоїми звітами? - запитав  мій наречений.

Мені не хотілося зараз підіймати цю тему, а до того хлопець не знав усіх обставин справи.

Я ніколи йому не говорила, що в нас на роботі ходив ловелас Іван, який всіх зваблював та робив це найбридкішими способами. А знаючи Влада, то краще не повідомляти йому таке. Це зараз  щось йому перемкне та піде бити сина мого начальника. Ще такого не вистачало.

- Я у понеділок уточню, бо та людина, яка носом вертіла, просижувала штани на якійсь зустрічі.

- Ну добре, але тільки не забудься.

- Так.

Через годину ми з Владом виходили з квартири. На сьогоднішній вечір я одягнула чорну пряму сукню та традиційно вирівняла волосся. З такою зачіскою я почувала себе доволі впевнено, але ноги булт свинцевими.

Думка, що через годину я побачу Максима просто трусила мене. Здавалося, що температура мого тіла підскочила до сорока від нервування. Навіть не треба вдаватися до хитрощів із графітом.

Але попри це, то я намагалася тримати себе в руках. Однак хвилювання вилазило назовні. Весь час, що ми сиділи у таксі, то я крутила каблучку, яку мені подарував Владислав. Це трішки знімало стрес.

- Щось не так? - все-таки помітив мою нетипову поведінку наречений. - Ти дивна.

- Та все добре, - відповіла я, крутячи каблучку.

- Точно?

- Так.

- Ну добре, - хитнув він головою.

Чорт.

Так попастися можна.

Мені не треба хвилюватись. Наші стосунки з Максимом у минулому. Зоє! Досить забивати собі мізки невідомо чим!

Ааааа…

Зараз я буду кричати!

Нарешті ми стояли біля дверей квартири, які перед нами відчинила Лариса. Вона як завжди випромінювала радість та красу.  Вона була рада нас бачити, але б знала вона, де знаходився її чоловік у минулу суботу та що робив зі мною...

- Ми вже чекали на вас, - привітно сказала вона. – Проходьте швиденько.

Лариса відступила в бік, щоб нас пропустити. Ми увійшли та також висловили слова привітання. Наче все було добре. Владислав обійняв Ларису, а потім це зробила я, але коли обернулася, то перед очима стояв Максим. Душа пішла в п'ятки, а моя нижня губа затрусилася. Я боялася, що буде далі.

- Привіт, - сказав до нього Владислав та потиснув йому руку.

- Привіт, - відказав він та зиркнув на мене. Який цей погляд був гострий, але одночасно втомлений.