Розділ 26

Навіщо він сів біля мене? Що цей хлопець хотів цим сказати? Яка мета цієї гри? Що буде далі?

Як же багато запитань.

Я дивилася на Максима, а він пронизував своїми очима мене. Мої нерви були спокійними, бо розуміла, що попри все варто тримати себе в руках.

- Тобі така зачіска дуже личить, - усміхнувся він.

- Невже? - перепитала я, зробивши ковток вина з келиха.

- Ти взагалі зараз красуня. Важко відвести від тебе погляд. Ти зачаровуєш.

- Навіть так, - поставила порожній келих на стіл.

- Ага, - продовжував тримати на мені свій погляд. - Може щось замовимо? Гадаю, що вечір має тривати, адже він такий чудовий.

Чудовий...

Не те слово. Щось мені абсолютно це все не подобалося, але я не могла сказати ні. Моє обличчя безтрепетне, але серце ледь не вистрибувало з грудей. Я дуже хвилювалася, бо страшно…

Що буде далі?

- Тоді я хочу найдорожчого вина та креветок, - сказала я. - Якщо вечір буде продовжуватися, то тільки так.

- Як скажеш...

Поки нам несли замовлення, то ми сиділи мовчки.

Продовжували наші ігри з очами.  Я розглядала його, а він - мене. Це дивно, але якось інтимно.

Проте чи правильно я робила? Це не зрада? Але ми ж не цілувалися, а просто чекали на їжу. Проста вечеря, яка зовсім нічого не значила. Чи значила?

Через п'ять хвилин офіціант поставив перед нами пляшку та дві тарілки з креветками та потрібним соусом.

- Надіюся, що вони будуть смачні, - вимовив Максим. - Я дуже голодний.

- Повинні, - взяла я бокал, який знову був повний. Мені з кожною секундою стало важче себе стримувати, але я намагалася це робити.

Креветки дійсно мали гарний смак. Також не менш смачним було вино, яке мало неймовірний запах. Воно пилося, як вода вранці - легко та приємно. Я навіть від нього не п'яніла, або мені так здавалося.

- Ходи з такою зачіскою завжди, - порушив мовчанку блондин. - Вона дуже тішить очі.

- А мене дратує.

- Ти вередлива.

- А ти дивний. Що ти тут робиш? Слідкуєш за мною? Це я сьогодні бачила тебе у торговому центрі? Признавайся? А?

Максим наче грався зі мною. Він усміхнувся, повернув голову вбік, торкнувся рукою підборіддя, яке не голив щонайменше день, а потім випалив, як блискавка:

- Ходімо танцювати.

Мене охопило обурення. Танцювати? Замість того, щоб поговорити та все розставити на місця, то він бажав порухатися під музику!

Його загадковість починала мене неймовірно дратувати! Якщо так стане тягнутися далі, то я буду неймовірно злою!

- Гаразд, але після цього я бажаю почути відповіді на мої запитання.

- Добре, - протягнув він мені свою кремезну руку, яка за частку секунди схопила мої тендітні пальці. Я відчула те неймовірне тепло, яке огортало тиждень тому. Господи! Пройшов рівно сім днів, а здавалося, що рік.

Мої ноги, які були взутті у світлі туфлі на шпильках, трішки хитнулися, але встояли. Вони не очікували такої активності.

Лунала повільна музика. Ми були фактично одні, хто вирішив качиним дріботінням порухатися. Я відчувала ще більше тепла Максима, який міцно мене до себе притискав.

- Ця сукня дуже гарна. Вона підкреслює твою фігуру, - говорив хлопець мені на вухо. - Владислав не боїться випускати тебе у такому вигляді на вулицю?

- Дякую за комплімент. Якщо випусти - не боїться.

- А я б ніколи не випустив за поріг дому. Ще вкрадуть таку красу.

Я засміялася. Всі його компліменти були якимись трішки несправжніми, або я так їх сприймала.

Цікаво, а його слова щирі? Чи він так просто це говорив, щоб не мовчати, як риба у ставку?

- Та хто мене має красти? Кому я потрібна?

Максим мовчав. Він сильніше стиснув мою руку та став глибше дихати.

- Бачиш, я маю рацію, - захотілося мені трішки загострити ситуацію.

- Неправда, - одразу заперечив хлопець та продовжив. - Може я тебе вкраду? Завезу за океани та моря...

- До пінгвінів на Південний полюс?

- А ти палка на язик. В кишень за ним не треба лізти.

- Ти також багато чого верзеш...

- Ти мене провокуєш?

- Цікаво на що? На черговий комплімент? Скажеш, що у мене туфлі гарні чи верхня крайня вія на лівому оці? 

Мабуть, це була остання крапля. Далі сталося те, що змусило мене розтанути, як цукор у чашці з пекучим чаєм.

Максим кинувся мене цілувати. Просто посеред цього кафе, де навколо сиділи люди, які могли знати мене чи моїх батьків!

Господи!

Він робив це при свідках, а не в темному ліфті, де за нашою пристрастю спостерігали лише павуки та їхні жертви - дрібні мошки.