Розділ 25

Із квартири мене виставила мама. Вона ледь не криком на весь будинок переконувала, що я мала гарний вигляд та кучеряве волосся дуже пасувало до цього образу.

Я ж мала зовсім іншу думку, але ця жінка випхала за двері та сказала, що внизу на мене чекало таксі.

Згорбившись я повільно спускалася сходами, адже ліфт не працював. Дорогою я зустріла батька, який просто не міг, щоб не пожартувати.

- Файно одяглася, а ось з волоссям біда трішки. Кожний спанієль буде твоїм.

- Дуже смішно, - пирхнула я, скривившись. - Ці кучері мені генетика від тебе передала.

- Але бачиш, як я гарно з нею борюся, - провів він рукою по дуже короткому волоссю.

- Я бачу, - пирхнула я та далі проти волі спускалася. Після слів батька мій настрій став ще гіршим. Пощастило мені, аби саме зараз зникло світло.

Сьогодні точно не мій день. Спочатку на очі Лінка потрапила, потім марево з Максимом, а зараз електроенергія. Страшно подумати, що доля мені приготувала далі? У моє авто вдарить блискавка, чи як я вийду з будинку, то пуститься злива?

Невдовзі я дотягнула ноги до першого поверху, а потім вийшла з під'їзду. На мене одразу прикували свої очі сусідки, які сиділи на лавці. Мабуть, також зараз будуть обговорювати мій вигляд.

- Добрий вечір, - привіталася я до них, йдучи до таксі.

- Добрий, Зоє, - відповіла одна з них, а коли я сіла у авто, то почала одразу щось нашіптувати своїй подрузі на вухо. Ось такі вони люди. Тут усміхалися тобі в обличчя, а через секунду поливали брудом, але, на жаль, така реальність.

Вмостившись на заднє сидіння я одразу витягнула з маленької сумочки телефон та написала Владу:

- Я вже їду. Досі працюєш?

- Добре, будь обережною. Бажаю гарно провести вечір. Напиши, як будеш вдома. Так, працюю.

- Добре, дякую. Не перезавантажуй себе.

- Гаразд, - прийшла мені від нього така відповідь, а потім я вимкнула смартфон та поклала назад до сумки.

У мені сиділо бажання зупинити цю автівку та податися додому. Щось мені дійсно сьогодні не щастило.

Біля сьомої я вийшла неподалік закладу, в якому мала зустрітися з Яною. Останньої ще не було, тому я сіла за столик, який ми замовили на перед, та чекала на неї. Також морально я готовилася до того, що мені прийдеться найближчі три або чотири години слухати її хизування.

Я дивилася в одну точку. Так тривало хвилин десять поки перед очима не з'явилася білява голова подруги.

Вона мала бездоганний вигляд. Для зустрічі Яна одягла червону сукню, яка облягала її ідеальне тіло, а на шиї красувався золотий ланцюжок. Макіяж дівчина мала стриманий. Ніяких яскравих кольорів. А ось на голові сиділа зачіска - перукар зібрав її волосся на потилиці та виклав у вигляді квітів.

- Надіюсь, ти недовго мене чекала? - запитала вона та впала на стілець. - Трішки не встигала. Поки привела себе до ладу, то жах.

- Та, все добре. Я тут не більше десяти хвилин.

- Ну добре, - усміхнулася білявка. - Гадаю нам треба зробити замовлення, бо я така голодна, що просто не передати.

- Підтримую пропозицію, - відказала я.

Через двадцять хвилин нам принесли суші та пляшку доволі дорогого вина. Поки нам це все готували, то мої вуха слухали розповідь Яни, яка жалілася, що в літаках якоїсь там авіакомпанії не подають напої. Дуже корисна інформація, але я ж вихована людина, тому ловила її кожне слово та удавала, що мені дуже цікаво.

Звісно, що після декількох величеньких ковтків вина, то стало простіше, але не настільки, щоб не кривитися всередині.

- Ось Новий рік ми провели дуже стримано - тільки їздили у Карпати. Якось мені не хотілося нікуди далеко їхати. Однак не шкодувала грошей на сукню. Я купила її з останньої колекції...  Я забула дизайнера, але це не важливо. Проте десять тисяч доларів довелося викласти за неї. Вона просто неймовірна - казкова. Пізніше нагадай мені, щоб я показала тобі фото.

- Ага, - усміхнулась я фальшивою усмішкою. Десять тисяч доларів за сукню... За ці гроші можна автомобіль купити. Я шокована.

- А ти як свята новорічні провела?

- Також тихо. Ми з Владом були вдома…

- А що він тобі подарував?

Це питання завело мене у глухий кут, а зверху накрило чорним простирадлом.

Що подарував?

У нас не прийнято таке. Звісно, хтось міг щось презентувати, але це по власному бажаню.

Але що сказати Яні?

Якщо я їй таке видавитиму, то вона мене засміє.

Так, мозок, щось швидко генеруй, бо вляпаюся у халепу!

- Влаштував романтичну вечерю та подарував мені сережки, - випалила я та стала відчувати, як мої щоки стали палати. Брехня завжди давалася мені дуже важко.

- Ооо, це дуже мило. Покажеш?

- Ой, а я їх ще не одягала...

- Ну хоч опиши.

- Золоті у вигляді листка зі смарагдами, - сказав мій язик, що перше спало на думку.