Розділ 9

- Для кого? - здивовано перепитав Владислав у кур'єра.

- Для дівчини, яка має ім'я Життя, - повторив він.

- Тут нема такої. Ви, мабуть, помилилися. У вас правильна адреса?

- Не може такого бути, - заперечив кур’єр. - Мені чітко написано: квартира 345, третій під'їзд, вулиця...

- Але тут не живе зазначена вами персона.

- Моє діло доставити, - не слухав його працівник і тицьнув йому в руки якийсь предмет.

- Але, - не встиг щось сказати мій хлопець, як він уже пішов.

Владислав зачинив двері. І тепер я могла роздивитися, що йому дав такого цікавого кур'єр - великий букет ромашок.

О, боже…

Яка краса…

Я просто обожнювала ці квіти. Ніякі жаристі троянди не могли зрівнятися з такою ніжною красою...

- Це якась помилка, - почав говорити мій хлопець. - Цей дурень помилився. Хтось залишиться без квітів.

- А кому квіти? - запитала я, відчуваючи легке збудження.

- Ти ж чула, - нахмурився. - Дівчині з ім'ям Життя.

- Цікаво... Мабуть, то дійсно якесь непорозуміння.

- Та хто взагалі так дітей називає – Життя, - пирхнув Владислав, дивлячись на квіти. Чомусь скривився.

- Зараз імена дуже різні, - не могла відірвати очі від букета. - Я нещодавно читала, що хтось дитину назвав лимоном чи апельсином...

- У такому разі, якщо у нас буде дівчинка, то назвемо її Шевроле, а якщо хлопчик - Фольксваген.

Я моментально вибухнула сміхом. Інколи Владислав вмів щось таке смішне сказати.

- А якщо двійня, то Пежо та Рено...

- Не заганяйся вже так. Що будемо робити із цим букетом?

- Не знаю, - стиснув він плечі. - Поставимо у воду та будемо чекати поки таємнича дівчина на ймення Життя прийде та забере свій подарунок.

- Тоді я піду та пошукаю вазу, - сказала я та подалася на балкон, на якому нещодавно пройшло генеральне прибирання. Тому поки пам’ятала, де лежать всі мені потрібні речі.

Коли я зайшла на балкон, то мене одразу вдарило гаряче повітря. Тут не стояв кондиціонер, який би охолоджував  середовище та робив його комфортним.

Я взяла потрібну мені річ та повернулася до кімнати, як тут запищав мій телефон. Це було смс-повідомлення. Мабуть, мені нагадували, що скоро закінчувався тарифний план і на рахунок треба негайно кинути гроші.

Проте коли руки взяли смартфон, а очі почали читати текст, то ваза випала з моїх рук, але я в останні момент схопила її. Не дала розбитися на дрібненькі шматочки цій тендітній посудині, яку два роки тому на восьме березня подарувала мені мати Владислава.

- Твоє ім'я Життя. Надіюся, тобі сподобався букет. Ти вчора говорила, що любиш білі ромашки, - йшлося у повідомленні.

Я сіла на диван. У мене почали труситися руки.

Життя...

Чорт! Невже це Максим?!

- Зоє? - гукав мене Владислав.

- Йду! - відказала я та бігом видалила повідомлення, яке мені щойно прийшло. Я все зрозуміла. Цей букет мені, адже моє ім'я з якоїсь там мови перекладалося, як життя...

Я зайшла на кухню. Мене трусило. Відчуття зради з новою силою загорілося в мені. Як тепер дивитися в очі Владу?

- Тобі знову погано? - промовив стурбовано хлопець, коли я була перед ним. - Ти дуже бліда...

- Так, - простягнула я йому вазу. - Можна я піду ляжу?

- Звісно, рибко. Може тобі щось принести?

- Ні, я хочу просто полежати...

У кімнаті на мене напала беззвучна істерика. Проте одночасно тіло переповнювала ейфорія. Для Максима наш поцілунок це не помилка!

Отже, він знав, що робить та не жалкував!

Але...

Тут вже почали переважати негативні емоції, а також думки, які говорили, що так не мало бути. У Максима була дружина, а в мене - хлопець, який рано чи пізно запропонує вийти за нього заміж.

Проте для чого він це робив? Навіщо прислав цей букет? Чи може це вибачення? А може навпаки - так цей парубок хотів зізнатися мені у своїх почуттях...

Ні!

Я починала йти зовсім не в те річище. Між нами нічого не могло бути, бо ми вже маємо других половинок. Звісно, якби ми зустрілися раніше, то можливо у нас би щось закрутилося, але зараз ні.

Буду сприймати ці квіти, як вибачення за ту жагу та спокійно жити далі. Не можна через якусь одну маленьку помилку все руйнувати. Якщо навіть у моїй душі була симпатія до цього блондина, то треба її погасити.

Ми тільки можемо бути друзями...