Розділ 5

Чому все інколи немов складалося проти мене? Де та сила, яка б хоч один раз у житті допомогла мені? Як показувала практика - її десь не було. Вона поділася невідомо куди та сидить там.

Максим палив цигарку. У нього це була п'ята за ніч. Він досі тримав голову схиленою. Навіть не хотів дивитися у мою сторону. Негідник!

- Скільки можна диміти? - підійшла Лариса до нього. Вона схопилася за його руку та повисла.

- Поки здоров'я є, - прохрипів він

- Що в тебе з настроєм? - не вгамовувалася його п’яна дружина. - Чого ти такий злий?

- Ларисо, не біси! - гримнув, а цієї секунди я почула звук, який нагадував, що хтось блював.

Це була Мирослава. Вона викидала зі свого організму всі наїдки, які встигла схопити за весь вечір, на клумбу, на якій росли чорнобривці тітки Тані. Щоб  вона не впала, то її тримав Владислав.

- Мирося, що ти таке робиш? - відпустила руда свого чоловіка та з траєкторією синусоїда подалася до неї.

- Я не знаю, -  ледве вимовила вона, а потім далі продовжила очищувати свій організм від непотрібного.

Я відвернулася від цього видовища та знову прикувалася до Максима. Він цієї миті дивився на мене. Наші погляди перетнулися, а після цього його вуста відкрилися:

- У мене в рюкзаку є вода.

Я очікувала зовсім не такого. У нього була вода! Просто неймовірна інформація!

Поки я незадоволено насупила губи та склала руки на грудях, то  він вже стояв біля Мирослави та давав її воду. Я підійшла зі свого боку до компанії, щоб не викликати до себе підозр.

- Мені так дурно, що жах. Хочеться кишки виплюнути на асфальт.

- Не кажи такого, - промовив Максим. - Завтра цілий день валятимешся у ліжку - відпочиниш, а у понеділок будеш, як огірочок.

- Скоріше як квашений насінник, що перележав під сонцем.

Цієї миті під'їхало червоне таксі, яке викликав   Максим. На дворі зовсім стало видно. Вже панував ранок. Ніч закінчилася, а ніби п'ять хвилин тому був ще вечір, перший келих вина, погляд, руки, тепло, палкий поцілунок...

Максим, Лариса та Мирослава, яка була аж зелена, швидко сіли на задні сидіння автівки та поїхали. Ми з Владиславом махали їм руками, аж поки вони не зникли за рогом сусіднього будинку.

- Гарно погуляли, - проказав Владислав та обійняв мене за талію.

- Так, навіть дуже, - погодилася та стала згадувати руки Максима… Нашу гарячу пристрасть, яка вибухнула декілька хвилин тому…

- Не дарма вирішили запросити.

- Угу...

- Зоє, що таке? - заглянув мені в очі. Владислав.

Він зовсім нічого не знав. Цей хлопець навіть уявити не міг, що трапилося.

На мої очі різко впали солоні сльози. Тільки зараз, коли алкоголь трішки вивітрився з моєї голови, емоції стали переповнювати мене. Я почала гірко ридати.

- Що сталося? - обійняв мене міцно хлопець та став гладити рукою по моєму чорнявому волоссю. - Тебе хтось образив? Якщо так, то я йому ноги повідриваю, вставлю сірники та скажу, що так було... Сонечко, ну що таке?

Я мовчала, бо не могла знайти слів. Просто плакала. Мабуть, у цьому випадку це правильно. Мені треба було виплеснути емоції, щоб потім прийти в себе.

Ми стояли на вулиці хвилин ще десять. За цей час сонце, яке вже встигло доволі високо піднятися, стало нагрівати ранкове повітря. Цей день також буде спекотним.  Він стане розжарювати до червоного кольору асфальт та бетонні будівлі, які неймовірно чекатимуть ночі, щоб віддати це все тепло та нарешті охолодитися.

- Підемо до квартири? - запитав Владислав.

- Так, - стала я витирати очі руками, а коли зробила це, то згадала, що вчора нафарбувала стрілки, які уже, мабуть, розтерлися.

- Я панда? - знову роздався мій голос.

Владислав усміхнувся. Він ще сильніше притулив мене до себе та тихо відказав:

- Ти найкрасивіша панда у світі, яку я колись тільки міг побачити.