Глава 55. Максим

Я йшов із того клятого місця. На очі наверталися дрібні сльози. Все пішло до одного місця. Але тішить одне - я не буду жити у брехні та виховувати не свою дитину. Мій шлюб із Ларисою остаточно тріснув. Я більше не хотів бачити цю відьму.

В авто мої руки моментально завели двигун. Пора їхати до квартири, яку я купив разом із Ларисою після весілля. Буду збирати свої речі. Деякий час, мабуть, поживу у батьків, а там коли розділимо нерухомість, то куплю собі якийсь затишний дім та буду спокійно жити.

Звісно доведеться вислухати від батьків лекцію щодо Лариси. Вони ще з самого початку мене попереджували, що моя майбутня дружина дуже рідкісний фрукт, який змусить мене страждати.

Дуже сильно Лариса не сподобалася моїй матері. З першого погляду між ними виникла ворожнеча. Звісно я питав у мами, що не так, але вона тікала від чіткої відповіді. Тільки говорила, що у неї на рахунок рудої погане передчуття.
А ось батько виражався чіткіше:

- Ти з нею розведешся. Вона не твоя людина. Ви розбіжитеся, як кіт та собака. Це я тобі обіцяю.

- Батько, чому ти так думаєш? - питався я. - Що тобі не подобається у ній?

- Все, - говорив він. - За її усмішкою ховається диявол. Ти не винний, що вона така. Просто це такий тип жінок.

- Я гадаю, що ти дуже перебільшуєш. Лариса - мила дівчина.

- Дурний ти, синку. Ось побачиш, що твій старий мав рацію.

- Надіюсь, що твої слова не пророчі.

Проте батько мав рацію. Я зараз збирав речі та хотів якнайшвидше покинути цю квартиру, де смерділо солодкими парфумами Лариси.

Але все-таки як вона майстерно наставляла мені роги. Я навіть не міг уявити, що у неї хтось був на стороні. Така вся правильна, мила, а насправді брудна повія!

Перша сумка була готова. Зараз складав тільки найнеобхідніші речі, хоча була думка узяти все. Якось не хотілося перетинатися з Ларисою. Звісно нам прийдеться це зробити, бо для розлучення треба двох...

Я засміявся. Це дуже смішно. Через декілька тижнів стану вільним, а ось моя Зоя завтра вийде за того покидька. А Влад доволі хитрий. Щоб вона не втекла зробив дитину, а нащо він тоді Ларисі такий самий подарунок приніс? Думав, що вона також втече? А якщо це її ініціатива? Хоча різниці вже нема.
Двері квартири відчинилися. Позаду мене хтось стояв. Звісно це могла бути тільки Лариса.

- Чого прийшла? - запитав я, навіть не розвертаючись до неї.

- Поговорити, - спокійно відказала вона.

- У нас більше нема тем для розмов. Ти мені ніхто.

- Максиме, ти все перебільшуєш, - зробила Лариса ще один крок. Тепер я відчував її парфуми чіткіше.

- Що? - розвернув голову до неї. - Те, що ти підла гадюка та спала з Владом? Чи для тебе це не зрада? Ранкова гімнастика? Да?

- Максиме..., - дивилася вона на мене котячими очима.

- Що?

- Я ж тебе кохаю... Не кидай мене. Забудьмо це все. Почнемо наше життя з чистого аркуша…

Вона знущається! Господи, та чого ця руда така дурна!

- Ага, давай! - почав іронізувати я. - Нічого страшного, що ти спала з іншим. Це ж я винний, що тебе не вгледів...

Лариса мовчала. Нарешті дійшло, що нічого у нас більше не вийде.

- Чому ти такий складний у спілкуванні? - нарешті запитала вона. - Невже ти хочеш знищити наш шлюб?

- Як можна знищити те, що тільки на папері? - встав я на ноги та дивився на Ларису, що зараз була мені такою бридкою. Від одного її вигляду мені хотілося блювати.

- Я тебе не розумію? - почала пускати сльози дівчина. - Ти хочеш сказати, що не кохаєш мене?

- Так, не кохаю та дуже давно.

- Я тобі не вірю! -  раптово закричала вона. - Ти брешеш. Ти ж без мене дихати не можеш! Ти....

- Ларисо, досить грати на публіку. Я тебе давно дійсно не люблю і зараз дуже щасливий, що йду від тебе та не буду виховувати чужу дитину. Звісно у цій всій ситуації шкода Зою. Виходить заміж за такого брехуна.

- Та кому здався той пудель, - різко змінила тон Лариса. - Я сама не у захваті, що Влад хоче з нею одружитися. Вона його не коштує...

- А хто його коштує? Ти?

Руда скривилася. Театрально витерла сльози рукавом та сказала:

- Так, я. Бо я ідеальна, але ти, на жаль, ніколи цього не помічав. Після весілля ти забув, що я є. Зациклився на роботі та вирішив, що мені не треба більше подарунків, романтики, квітів, прогулянок під місячним небом, кіно...

- Ларисо, ти мала розуміти, що такий період у стосунках  не може тривати вічно.

- А я хотіла, щоб він продовжувався! Тому пішла на зраду, бо Влад давав мені це все!

- Ну тоді я тебе вітаю! - усміхнувся я. - Ось з ним і живи! Скоро дитина народиться. Буде у вас неймовірна романтика...

Ці слова зачепили руду. Вона трусилася від злості. Навіть було важко сказати, що Лариса зараз викине у відповідь. Прожене з квартири? Обізве поганим словом?