Глава 54

Гості стурбовано дивилися на нас. Мабуть, вони гадали, що це такий розіграш, щоб зробити церемонію не такою сірою та буденною. Уявляли, що я зараз розсміюся та скажу:

- Звісно, Владиславе, я тебе люблю та хочу вийти за тебе заміж, народити тобі десять дітей та радісно жити до самої смерті.

Але ні. Це не вистава. Після тої правди, що я дізналася, то ніякого спільного життя із цим брехлом не могло бути!

- Зоє, що з тобою? - питався хлопець.

Я повернула голову. Зустріла перелякані очі батьків, а потім у поле зору потрапила Лариса, обличчя якої не виражало жодних емоцій. Вона була немов воскова.

- Запитай у своєї коханки, - перевела я свій погляд на нього.

- Що?

- Владиславе, вона стоїть позаду тебе.

- Зоє, що ти верзеш? Тобі погано? Може лікаря?

- Ні, - відказала я. - Зі мною все добре, а ось тобі зараз буде зле. У тебе є можливість зараз у всьому зізнатися. Я чекаю…

- Зоє, я тебе не розумію, - викотив на мене свої сірі очі хлопець. Невже він не розуміє, що його викрили.

- Значить ти не хочеш говорити?

- Зоє, я не знаю, що ти бажає почути від мене…

- Гаразд, - обернулася я до гостей та жбурнула в сторону букет.

- Владислав понад рік зраджував мені з Ларисою, яка наразі носить від нього дитину!

Усі стали блідими. Ніхто не очікував почути таку правду, а тим більше Лариса та Влад. Ці двоє одразу стали переляканими.

- Це якась дурня! - відкрила свого рота руда. - Зоє, ти наговорюєш на нас!

- Ні, моя люба, я кажу правду, - сказала я Ларисі.

- Господи! Зоє! - подала свій голос Лідія Василівна. - Ти зійшла з розуму! Владислав тобі не зраджує! Він свята дитина.

- Невже? - стала сміятися я. - Якщо він такий золотий, то хай йде далеко!

На цих словах я не витримала та просто вилетіла зі залу. Більше не могла перебувати там та бачити його, Ларису та решту гостей.

- Зоє! - біг за мною Владислав.

Проте я не зупинялася. Звісно важко було швидко пересуватися в сукні, і саме тому мій вже колишній наречений наздогнав мене.

- Ти можеш не тікати! - схопив хлопець за руку.

- Що ти хочеш від мене! - уже плакала я, бо не могла більше стримувати емоцій.

- Зоє, я тебе люблю!

Ці слова було надзвичайно бридко чути від Влада. Хотілося дати йому ляпаса. Я так і зробила. Вдарила його зі всієї сили.

Від такого він отетерів та одночасно озвірів. Мабуть, не думав, що лагідна Зоя могла показати свої зуби та боляче вкусити.

- Що ти собі дозволяєш? - прошипів він.

- Небагато з того, що робив ти. Як ти взагалі міг дивитися мені в очі після зрад?

Владислав скривився, а потім засміявся. Він якось дивно реагував.

- Лариса була для мене гарною розрядкою. Вона красивіша, сексуальніша та відкритіша у всіх планах, - став він говорити. - А ти за ці всі п'ять років стала для мене сестрою, яка постійно довбла мене за каблучку.

- Так навіщо ти зробив мені пропозицію, а не Ларисі? - запитала я.

- Бо вона вітряна, її постійно треба добиватися, дивувати, а тебе ні. Дав бублика та все - навіки зі мною.

Я не вірила вухам. Як же мені було боляче чути такі слова від людини, якій  віддала п'ять років життя.

- Тому ходімо назад до залу та нарешті станемо подружжям, - почула я таку пропозицію.

- Ти у своєму розумі? - витирала сльози.

- Так.

- Та пішов ти до чорта! - закричала я.

- Зоє, ти можеш не психувати! - гримнув Влад. - На нас дивляться люди!

Ми з ним стояли посеред вулиці, та нас минали здивовані перехожі.

- Я не вийду за тебе заміж, - сказала йому та побачила за його спиною руду голову.

- Владе, не псуй нерви. Бачиш, вона вперлася рогом та не чує нікого, - сказала Лариса.

- А ти взагалі не пхай свого гачкоподібного носа у наші справи, - гримнув він на неї.

- Вони вже у нас спільні. Тепер вона знає, що ти спав зі мною, бо хтось у ліжку колода, - проказала дружина Максима, чим показала свої істинне обличчя. Вона дійсно відьма. Тепер я розуміла слова блондина.

- Скоріше це ти колода, бо поки ти розставляла ноги перед моїм хлопцем, то моєї прихильності добивався Максим, - промовила я, що скривило дівчину.

- Що? - перепитала вона.

- Що чула!

- Я тобі зараз волосся вирву! - кинулася на мене Лариса, але її схопив Владислав, який також не очікував таке почути.

Я зі свого боку не втрачала час. Дзвінко засміялася та подалася геть із того клятого місця. Звісно час від часу оглядалася чи ніхто мене не переслідував, але Влад заспокоював Ларису, яка кричала та розмахувала руками.