Глава 50. Максим

Лариса встала рівно о шостій годині ранку. Я чув, як вона швидко збиралася. Моя дружина зробила тільки макіяж та одягнулася. Скрізь вії я бачив, що ця повія сьогодні вирішила натягнути на себе сукню та панчохи.

Живота в рудої ще не було, то виглядала вона доволі сексуально. Цікаво, а скільки разів на тиждень вона наставляла мені рога? Раз, два, а може три? Але також було інше питання - як довго тривали їхні стосунки? І як вони їх приховували?

Вхідні двері зачинилися. На годиннику стояла майже сьома. Я моментально зірвався з ліжка та став одягатися. У ванній кімнаті швидко вмився та двічі тернув зуби щіткою. Тепер можна було летіти.

Я знав, що поспішати не можна. Лариса не мала мене помітити, бо тоді я не зможу її викрити на зраді.

Тому сівши за своє авто я їхав повільно, та мене давила злість. Звісно учора пережив головну хвилю цього, але чорт! Вона залетіла від Влада, а сказала, що батьком був я! Цікаво, а Лариса не думала, що дитина випадково може бути схожою на її коханця!

Мої зуби від цих негативних емоцій заскрипіли. Хотів якнайшвидше викрити цих голубків та пролити на все світло.

Через тридцять хвилин авто привезло мене до місця роботи дружини. Я припаркувався на паралельній вулиці, накинув на себе капюшон та став ошиватися біля цілодобової кав'ярні, що розташовувалася навпроти офісу Лариси.

Мені довелося замовити там каву та очікувати, поки з'явиться руда. Проте першим прийшов Влад, а через п'ять хвилин дрібними кроками бігла моя дружина. Я став неймовірно сильно злитися. Рука стала стискати паперовий стаканчик, де знаходилася несмачна кава.

- Із вами все добре? - запитала мене білява дівчина з карими очима, яка зварила мені цю бридоту.

- Так, - сказав я, переставши стискати стакан. Також цієї миті різко встав та вийшов на вулицю. Дам їм ще п'ять хвилин, а потім піду лапати цих зрадників.

На зазначений час мої очі прикувалися до годинника. Чекав із нетерпінням поки нарешті зможу зайти до приміщення, а коли відповідні цифри намалювалися, то швидкими кроками подався до скляних дверей.

- Ви куди? - запитав Василь Іванович. Цей літній чоловік знав, хто я, бо не один раз приходив на роботу до дружини.

- Наче ви не знаєте, - усміхнувся я.

- Та знаю, але спитати треба, - зникла суворість на його обличчі. - Робота у мене така.

- Ну це да.

- Щось сталося? - запитав він.

- Та Лариса вранці на роботу побігла, а забула ключі від квартири. Ось приїхав, щоб їй віддати, бо сьогодні буду допізна таксувати та не знаю, коли з'явлюся додому, - вигадав таку історію, в яку начебто повірив охоронець.

- Важка у тебе робота хлопче, - махнув Василь Іванович головою.

- Так пустите мене до Лариси?

- Звісно, біжи до своєї бджілки. Така відповідальна дівчина. Часто приходить зарання на роботу, аби все вчасно виконати.

- Ага, - підтвердив я, а в душі скривився, бо знав реальне обличчя Лариси.

Ноги неслися по сходах, а серце шалено колотилося. Зараз я спіймаю їх на гарячому.

Я підійшов до дверей, за якими мала працювати Лариса. Став прислухатися. Якось. Було тихо. Невже не почали вони свої брудні розваги? Або навпаки?
Я зі всієї сили потягнув за ручку дверей, що відчинилися. Навіть не очікував, що так просто буде їх застукати. Мої очі побачили те, що очікували.
Свої ігри вони розгорнули на столі. Лариса лежала, а Владислав стояв до мене обличчям.

- Попалися? - сказав я, відчуваючи, як адреналін пробігся кожною клітинкою мого організму.

Владислав одразу припинив, те що робив, а Лариса перелякано обернулася до мене.  Не ждала вона на такий не еротичний розвиток подій.

- Що ти тут робиш? - запитала вона.

- Яка різниця, - відказав я. - У вас тут набагато цікавіші справи!

- Я все можу пояснити, - промовила Лариса.

- Навіть не хочу слухати. Я знаю всю правду!

- Яку?- нарешті подав свій голос Владислав. Він вже застібнув штани та стояв позаду Лариси.

- Що дитина від тебе, а не від мене.

Ця інформація не здивувала нареченого Зої.

- Що за дурня? - театрально стала сміятися з моїх слів Лариса.

Мені хотілося у той момент придушити свою дружину. Її брехня вивертала мене. Невже вона думала, що я такий ідіот та повірю їй?

- Я вчора чув твою розмову, - прошипів я, ледве тримаючи себе.

Дівчина зблідла. Цікаво, а що вона зараз придумає у свій захист?

- Я знаю, що ти обманювала мене і дуже професійно. Навіть би ніколи не здогадався, що ти спиш із Владом. Тепер мені стає зрозуміло навіщо ти після роботи залишалася.

Вона мовчала. Навіть відвела свій погляд у бік. Правда її колола.

- Але одне цікаво - як довго ти ходиш «наліво»?

Раптово Лариса почала плакати, проте я не вірив їй. Вона актриса, яка фігово грала свою роль.