Глава 35

Ось так все мало відбутися. Я та Максим дуже різні, щоб з'єднати наші долі. Тому все вірно.

- Ти з кимось розмовляла? - запитав мене Владислав, який щойно вийшов із душу.

- Так, з роботи дзвонили.

- Щось сталося? Ти якась засмучена. Якісь проблеми?

- Та ні, все добре. Просто завтра буде дуже багато роботи.

- А, зрозуміло. Ну ти не засмучуйся. То буде завтра, а сьогодні у нас є час відпочити. Та взагалі - у нас особливий день.

- Так, - кивнула я та викинула з голови розмову з Максимом.

Наступні дні були для мене сірими. Я мала настільки засмучений вигляд, що важко було його описати. Я ходила на роботу наче на каторгу. Нічого не приносило щастя. Пригнічення мене топило. Навіть вечори з Владиславом не приносили спокою. Я була нервова та сама не своя. Звісно здогадувалася чому, але ігнорувала цей факт. Ці думки під суворою забороною.

У четвер мій настрій наче трішки покращився, або мене підбадьорював той факт, що через три хвилини почнеться обід. Якось дуже хотілося їсти… Також вранці мені в горло жодний шматок не ліз.

Коли я вийшла з кабінету, то біля нього не мене чекала Ілона. З нею ми не розмовляли з минулої п'ятниці. Я досі тримала на неї образу. Звісно вона вже не така сильна, але осад стояв чималий.

- Може сходимо разом на обід? - запитала вона з острахом у голосі.

- Невже ти згадала про мене? - пирхнула та невдоволено склала руки на грудях.

- Вибач, я тоді не думала, що говорила.

- Невже? А що тоді зараз змінилося?

На очах дівчини стали виступати сльози. Тут я зрозуміла, що трапилося щось дійсно погане. Невже мої передбачення щодо Івана здійснилися? Якщо так - це погано.

- Добре, ходімо, - взяла я її за руку. - Тільки витри сльози. Не варто показувати свою слабкість, а особливо тут.

- Угу, - шморгнула дівчина носом.

За мить ми сиділи в кафе, де зробили замовлення та чекали на суп. Цей весь час Ілона попри мої заборони пускала сльози. Дівчина вперто мовчала, поки я не стала витягувати з нею інформацію.

- Що сталося? Чому ти плачеш?

Русява підняла голову. Знову шморгнула носом. Хотіла щось вимовити, але нова порція солоних сліз не дала їй цього зробити. Дівчина знову кинулася гірко плакати.

- Не треба, це не коштує твоїх нервів, - стала я якось заспокоювати її.

- Ти мала рацію, - нарешті випалила вона. - Я була дурна та не бачила очевидного.

- Що саме?

- Іван мене використовував...

І що тут треба було відповісти мені? Навіть не треба мати багато розуму, щоб спочатку здогадатися про це. Син нашого начальника великий бабій. Це факт.

- Він зробив тобі щось лихе?

- Погрався та викинув...

- Ілоно, ти можеш мені розповісти все...

Дівчина затулила долонями обличчя, а потім стала тихо говорити:

- На вихідних ми поїхали до нього в заміський будинок, де весь вечір п'ятниці та день суботи займалися коханням. Все тривало чудово, поки я випадково не почула його розмову з другом чи ще кимось. Він хизувався, що на роботі переспав фактично з всіма жінками до тридцяти п'яти років... І йому, щоб досягнути власного рекорду, залишилася тільки одна дівчина - Зоя.

На цьому Ілона знову стала сильно плакати, але потім продовжила.

- Звісно на цьому моменті я не витримала та увірвалася до кімнати та стала закатувати істерику, але його відповідь мене вразила. Він мені сказав:"Невже ти думала, що я пов'яжу з тобою все життя? Дурепа!". Ці слова мене ледь не вбили. Звісно я розуміла, що може таке бути. Я знала, що він розгульний хлопець, але коли він дарував мені прикраси та дивився в мої очі, то здавалося, що це дійсно щиро, але це була брехня. Бридка брехня, яка затуманила мені голову, змусила повірити у кохання, якого...

- І що було далі? - запитала я.

- Я зібралася та пішла, а коли виходила з будинку та сідала у таксі, то чула його сміх. Він настільки сильно пронизував мене негативними емоціями, що жити не хотілося.

Мені було неймовірно шкода Ілону, але хто їй винний. Я її попереджала, але закохана жінка дурна. Полізить невідомо за чим у жерло вулкану та не помітить, що згоріла дотла. Щось це мені нагадувало.. Проте для Ілони та для мене все продовжується. Треба переступити це та йти впевнено далі.

- Ти мені вибачиш? - запитала у мене моя подруга. - Я тоді була сама не своя.

- Все добре, я тебе розумію,- взяла я її за руку та зловила усмішку дівчини. - Всі роблять помилки, тому не варто зациклюватися на них

- Дякую, ти найкраща, - знову заплакала Ілона.

Наступні три хвилини я її втішала, щоб вона не пускала сльози, а коли цей водоспад завершився, то ми стали обговорювати інші речі.

- Я бачила у соціальних мережах, що Владислав зробив тобі пропозицію, але таки тебе не привітала.

- Так, зробив, - намагалася я не впадати знову у поганий настрій, який ходив за моїми п'ятками вже декілька днів.