Глава 20

Я увімкнула воду. Тепла рідина швидко полилася з крана. Вона торкалася моєї шкіри на руках, де останні тремтіли. Це все нерви. Мені треба заспокоїтися та прийти в себе.

Не можна робити дуже поспішні висновки на рахунок Владислава. Останнім часом я до нього дуже охолола, але не зовсім. Треба просто знову розпалити той жар, що був колись, а краще згадати, що відбувалося на початку наших стосунків, які п'ять років тому надзвичайно швидко спалахнули.

На моєму обличчі з'явилася усмішка. Спогади полізли у мою голову та повернули мене у той осінній день, коли за вікном всі дерева одягнули золотаві костюми, а я збиралася зустрітися з подругою, яку не бачила пів року.

Саме та субота була для мене дійсно доленосною. Тоді вранці я не могла подумати, що ввечері до гуртожитку мене буде проводити він - Владислав. Красень, який змусив дівоче серце шаленіти та забути про все на світі.

Наша перша зустріч сталася у кафе, де на мене чекала подруга, яка сиділа не сама за столиком, а з Владом, що пив каву. Спочатку я думала, що Ліза вирішила прийти на зустріч зі своїм хлопцем, що мені не дуже сподобалося, а потім виявилося, що це був її одногрупник, який також за збігом обставин зайшов саме до цього закладу.

- Привіт, - сказав він при нашій першій зустрічі, після того, як слова привітання висловила моя подруга.

- Вітаю, - ледве вимовила я, бо мене наче у той момент паралізувало, а потім охопили заздрощі - Ліза мала такого чарівного парубка, але тої секунди він все пояснив мені та зняв із душі камінь, який душив.

- Ми з Лізкою в одній групі навчаємося, - сказав він.

- А, - одразу помітно повеселішала я та сіла поряд. Тоді мене наче било струмом.

Ліза, яка знаходилася навпроти, у той момент дивно поглядала на нас. Мабуть, вона бачила, як мене крутили емоції, а очі горіли вогнем.

- Я вийду на секунду, - сказала вона та швидко встала зі столу та пішла. Її така дія мала дуже вдалий характер, бо саме тоді сталося те, що досі всі роки тримало нас разом із Владиславом - кохання.

Я перші двадцять секунд сиділа непорушно. Слухала своє шалене серцебиття, та як кров бігла по венах та артеріях. Але потім мене наче хтось змусив повернути голову до брюнета. Його сірі очі зустрілися з моїми. Це тривало хвилину, а після цього поцілунок, який був перший у моєму житті.
У той момент мене переповнювало неймовірне щастя. Я не просто цілувалася, а відчувала вуста людини, яка мені неймовірно сподобалася.

Важко сказати, як довго ми перебували в такому стані. Ще складніше пояснити куди поділася Ліза, яка так і не повернулася. Тоді мій мозок та серце були зайняті цим хлопцем. Проте згодом подруга мені пояснила, що тоді сталося, але це зовсім інша історія.

Саме у той день ми почали зустрічатися, і він вів мене за руку до гуртожитку, де під вікнами якого ми ще дуже довго стояли та не бажали відпускати одне одного.

У той час наші стосунки настільки сильно розвивалися, що через тиждень я сама звабила Влада, а ще через три - ми стали жити у тій квартирі, яку винаймаємо по сьогоднішній день.

Чарівна історія кохання, де було багато квітів, солодощів та поцілунків... Але якось це все потім непомітно зникло. Між нами почали виникати конфлікти, а рік тому я стала відчувати, що повільно згасала...

Я дивилася на нього. Він залишився фактично таким самим, але ні. Між нами росла величезна прірва.

Невже правильно залишити свою дівчину з іншим чоловіком та йти з його дружиною в магазин? Хіба нормально було відправляти мене та Максима в абсолютно іншу кімнату?

А якщо у нього зараз такий самий стан? Навіть можна зробити версію, що це почалося у мого хлопця набагато раніше, тому він не хотів вести мене під вінець…

Дуже складно. Якось навіть дуже. Ось я стояла, тримала руки під водою та не знала, що робити. У яку мені сторону повертати своє життя? Як дізнатися, котрий із виборів буде вірний?

Я вимкнула воду та стала згадувати слова матері про кризу. А якщо вона мала рацію? Ця жінка більше прожила на світі та відповідно мала набагато об'ємніший життєвий досвід.

У такому випадку мені треба працювати над стосунками з Владиславом, а не думати про Максима. Якщо чесно, то мені зараз соромно за свою поведінку та думки в автобусі. У той момент я себе чомусь не могла контролювати, але зараз коли мої емоції перестали шаленіти зрозуміло одне - моє майбутнє Владислав, а не Максим, який поза спиною дружини ледь не у кабіні ліфта взяв іншу дівчину.

Я зиркнула у дзеркало. Треба вмитися, а краще прийняти душ, щоб змити зі свого тіла той сором, що назбирала під час розмови з тим покидьком.
Проте перед цим варто зателефонувати Владиславу та повідомити, що я вже вдома.

Гудки тягнулися неймовірно довго. Це якось стало турбувати. Лише на останній секунді мої вуха почули голос хлопця.

- Чому так довго не брав трубку? - одразу кинула в нього таке питання.

- Вибач, я не чув. Телефон у спальні, а я на кухні грів суп.

- А, ну добре... Я вже приїхала додому.

- Це добре. Твої не питалися за мене?

- Тільки батько.

- А, ну добре...