Глава 15

Рештки вази я кинула до сміттєвого бака, а квіти епічно полетіли у вікно. Так, мої руки жбурнули букет із дев'ятого поверху. Мабуть, із двору це виглядало доволі ефектно. Навіть хотілося це побачити, але не доля. Мені тільки залишалося надіятися, що вони нікому не впали на голову, а просто приземлилися на асфальт, де завтра швидко помруть під пекучим серпневим сонцем.

Після цього я помила підлогу на кухні, зробила собі чашку чорного чаю та сіла його повільно пити. Паралельно гортала соціальні мережі, де як завжди творилося неймовірне. Та взагалі весь контент, який там був - цілковита брехня. Всі хизувалися світлинами, де вони тільки щасливі та вдало виглядали. Але за усмішкою на всі тридцять два зуби може ховатися щось інше.

Вона пише, що кохає його безмежно, а в реальності не могла терпіти та мріяла подати на розлучення. Він виставляв фото, де радіє, що в нього з'явилися діти, а в життя не міг терпіти свою дружину та мав три коханки, де жодна його не влаштовувала. А ще хтось закидав свої фото з типу розумними цитатами та чекав коментарів похвали за них, або просто, щоб зайвий раз отримати фальшивий комплімент. Красуня, гарна, неймовірна, чарівна - то все брехня. Нікому ти не потрібний зі своїм селфі та кілометровими дурними роздумами.

Мій настрій з кожною секундою тільки погіршувався, а взагалі лиха стала, коли біля дванадцятої повернувся Владислав. Він був не один. Разом із ним до нашої квартири, котру ми орендуємо, притягнув ноги Вітька.

- Довго, - сказала я, вийшовши до них у коридор.

Брат Владислава одразу витріщив очі, що не дивно. На мені була досі червона білизна та напівпрозорий халатик.

- Так вийшло, - відповів Владислав. По його вигляду було зрозуміло, йому не зручно. Проте нічого страшного. Я ж не гола.

- І де картопля? - запитала я, дивлячись на них, адже вони стовпіли біля дверей з пустими руками.

- Мама забула її наготувати, - почули мої вуха таку відповідь. Це мене обурило. Значить вони просто так їхали двадцять кілометрів? Химерна історія…

- Цікаво, - склала руки на грудях. - Вам зателефонували в обід та сказали забрати мішки, але з невідомих причин їх забули наготовити... Якось дивно...

- Зоє, я тобі все поясню пізніше. А зараз...

- Що зараз? - поцікавилася я. Мої очі горіли злістю.

- Пройдімо у кімнату, а ти Вікторе хотів дуже сильно у туалет.

Вітька немов був у не тому просторі. Він досі поглядав на мене. Це не чудно. У нього досі нема дівчини, а йому вже давно за тридцять років. Але це не дивно. Я не можу сказати, що Вітька сильно страшний, але пузо, що останнім часом тільки зростало, навіть саму сліпу дівку від нього відгонить на десять кілометрів. Я вже не говорила про його матір, яка за ніяку цінну не віддасть іншій жінці свого синочка. Не знала, як вона пережила той факт, що Владислав зі мною.

- Вітя, туалет там, - показала я на потрібні двері рукою.

- Ага, - пробурмотів він та неохоче розвернувся до дверей.

Ми з Владиславом залишилися наодинці. Хлопець одразу потягнув мене до вітальні, де почав вичитувати наче малу дівчинку, яка зробила сильного збитка.

- Ти нормальна у такому вигляді зустрічати мене? Що я потім брату скажу? Мені не зручно. Він тебе бачив у такому...

- А мені ніяково, що ти просто так поїхав до своєї мами, щоб поїсти вареників. Я маю рацію, що ніякої картоплі не було!?

- Зоє, не починай... Я тебе прошу…

- Що не починати? Говорити правду? Да?

- Я вже все, - зайшов до кімнати Віктор. А він хитрий. Не втрачає нагоди, щоб зайвий раз подивитися на мене. Він ще той розпусник.

- Я радий за тебе Вікторе, - проскрипів Владислав. - Гадаю тобі пора...

- А чай з лимоном? Ми ж наче…

- Наступного разу, - подався він до нього та вивів із кімнати.

- До зустрічі, - говорив його брат.

Хвилин п'ять у Владислава пішло на те, що виставити Вітьку за двері та повернутися до мене, щоб далі вияснити ситуацію.

Однак за той час я повернулася до спальні, де налила собі трішки вина в бокал, скинула халат та лежала на ліжку. Деякі свічки ще горіли та давали слабке освітлення.

- Зоє, ти не уявляєш, як мені зараз соромно, - зайшов він до спальні та зупинився. Без халата я виглядала набагато краще. Вікторія добряче розумілася на білизні.

- А мені не зрозуміло чого ти поїхав додому, - ображено дивилася на нього. - Невже твоя мама боїться, що я тебе тут ображаю та абсолютно не годую?

- А чого тут вино, суші, свічки? - наче не чув мене хлопець.

- Бо я хотіла зробити тобі сюрприз, але в результаті отримала велику дулю з маком...

- Ти могла б мені сказати, що у нас є справи, - підійшов він до ліжка.

- Невже? А воно мені треба, щоб потім твоя матір говорила, що я тебе до неї за картоплею не пускаю. Ще стану ворогом для неї…

Владислав наче не чув мене. Він сів на край ліжка та став гладити мою ногу. Кров із його голови перелилася у зовсім інше місце.