Глава 8

Після дози ліків та мінералки мені стало набагато краще. Я не лежала, мов мертва. Мені навіть хотілося їсти, проте апетит збивали думки, що стосувалися стосунків із Владиславом.

- А коли ми одружимося? - запитала я прямо у нього. - Ми вже стільки разом...

Сіроокий закотив свої граніти. Він зачинив синій ноутбук, що стояв у нього на колінах, та повернув до мене голову. Невдоволення грало його нервовими закінченнями на обличчі. Це питання, як завжди, не сподобалося Владу.

- Ти знову починаєш? Невже я мало тобі пояснював?

- Не мало, але вже всі наші друзі давно побралися! А ми досі ні…

- Не всі, - заперечив хлопець. - Ось ще Мирослава навіть не думає себе пов'язувати такими путами....

- Значить це для тебе пути! - не могла приховати у своєму голосі обурення. У мені починала кипіти злість. Вона наповнювала негативом, що швидко розповзався по тілу та заповнював кожну щілину.

- Зоє, ти не правильно мене зрозуміла, - став виправдовуватися хлопець, помітивши мою лють. - Просто...

- Що просто! - гримнула я.

- Я хочу, що це було гарно та особливо, - швидко відказав він, лупаючи на мене своїми очима, що зараз виражал страх.

- Особливо? - перепитала я. - Це як?

- Якщо я тобі це скажу, то це не буде вже сюрпризом.

На цьому моменті я затихла. Дивилася на Владислава та розуміла, що знову погарячкувалася. Хотілося за це вдарити себе по лобі. Стало дуже соромно та ніяково перед ним.

- Вибач, - пробурмотіла я, опустивши свій погляд донизу. Стала розглядати свій червоний манікюр, який три дні тому зробила в салоні.

- У тебе кожного разу вибач, а перед цим робиш мене винуватцем у всіх халепах. А мені від цього не дуже класно, а навіть навпаки - фігово. Зоє, скільки будуть продовжуватися такі твої випади?

- Коли вийду заміж за тебе, - прошепотіла тихо я.

- Зрозуміло, - поклав він ноутбук у сторону та встав із ліжка.

- Ти куди? - перелякалася я.

- Води випити, - попрямував хлопець в іншу кімнату.

Я переполохано вискочила з ліжка та кинулася за ним. Ну хто мене тягнув за язик? Мені мало пригод та халеп на свою дупу? Видно з цієї ситуації, що дійсно не вистачало.

- Вибач мені, - стояла я за спиною Владислава. - Я не подумала, що стала говорити. Дійсно...

- Зоє, не чіпай мене. Краще піди до кімнати. Тільки очі мені муляєш!

Я скривилася. Він не хоче мене бачити. Це просто крах. Що ж сьогодні за день такий!

- Ти досі тут стоїш? - обернувся він до мене. - Зрозуміло, тоді я піду...

Хлопець різко попрямував до коридору, де став натягати кросівки. Я подріботіла за ним. Тепер ситуація дійсно вийшла за межі дозволеного та звичайного.

- Я тебе не пущу! - затулила я своїм тілом, що було одягнуто в тонку чорну нічну сорочку, вхідні двері.

- Зоє, не дратуй мене зараз. Я хочу піти погуляти. Ти мене сильно розізлила своїми вибриками про весілля. І взагалі досить прикопуватися до дрібниць. Я ж не питаю чого ти учора весь вечір просиділа з Максимом на кухні?

Я розкрила рота. Мене охопив жах. Невже Владислав щось підозрював? Але стоп! Вони самі нас відправили в інше приміщення.

- Говорили про вазони, бо ви нас самі виставили туди, - сказала я, дивлячись прямо йому в очі.

- Невже?

- А ти ревнуєш? Да? А ти не подумав, що у Максима є дружина, біля якої ти весь вечір терся? Ні?

Владислав схилив голову та сів на стілець, що стояв за ним. Я важко дихала та чекала на події, що будуть розгортатися далі.

- Я ідіот, - прошепотів хлопець.

- У сенсі?

- Я розумію чого ти ображаєшся на мене. Вибач, що я так тягну, але мені дійсно потрібний час. Зоє, я тебе кохаю, але мені треба перебороти свій внутрішній страх...

Я мовчала. Сльози швидко покотилися щоками, але я вчасно їх підхопила рукою та витерла. Ось до чого привели мої слова - лише до сварки.

- Зоє, мені шкода, що ти кохаєш такого дурня... Ти не уявляєш, як мені соромно перед тобою.

- Все добре, - підійшла я до нього та обійняла.

- Думаєш?

- Так. Я більше ніколи не буду підіймати цю тему. Зробиш мене своєю дружиною, коли ти будеш готовий.

- Дякую тобі, - сказав він і цієї секунди хтось подзвонив у двері. Ми обмінялися здивованим поглядами, бо нікого не чекали, а після цього Владислав відчинив двері, де я почула.

- Для дівчини з ім'ям Життя.