Глава 3

Наступну годину я намагалася всіма можливими способами викинути зі своєї голови події, які мали місце поки Владислав та Лариса були відсутні. Але мені ніяк це не вдавалося. Я попри заборони думала про Максима. Навіть не зважала на внутрішній крик, від якого мені закладало вуха. Все зводилося тільки до одного...

Руки досі відчували його тепло, а губи ображено тремтіли. Нам не вистачало декількох сантиметрів, щоб все сталося...

Ні! Так же не мало бути! Зоє, перестань мріяти! Спустися на землю! Занур свою голову у реальність! Нерозумно піддаватися пристрасті на дві хвилини! Звісно від цього буде великий сплеск емоцій, але як я потім буду дивитися в очі Владиславу та Ларисі...

Я схмурніла. Зробила ковток вина. Алкоголь продовжував мене брати у свої обійми, але деяких він вже скував: Мирослава, Владислав та Лариса. Ці твоє, які працювали на одній роботі, почали обговорювати якийсь проєкт над яким вони уже трудилися понад три місяці. Він стосувався конструкції моста, який мав пролягати через річку. Тут варто зазначити, що вони архітектори та трудилися у будівельній фірмі.

Я слухала ці розмови та не розуміла - невже їм цікаво терти це язиками поза межами офісу? Хворі люди... Або я чогось не розуміла. Мені взагалі вдома, а тим більше у стані алкогольного сп'яніння, не хотілося говорити про роботу. Всі мої бухгалтерські звіти мали залишатися за дверима офісу.

- Ви такі нудні, - сказав Максим. - Ляпаєте про свої балки, види сталі, а нам із Зоєю сумно. Давайте будемо обговорювати якісь теми ближчі до землі.

- Вас ніхто не тримає, - відказала Лариса. - Можете піти на кухню та там розмовляти про рецепт супу сирного та вазончики.

- Невже? - вигнув брови блондин.

- Тоді ніхто нікому не буде заважати, - відказав доволі п'яним голосом мій хлопець, який щось креслив на папері.

Я сиділа шокована. Вони відправляють мене та Максима на кухню. Щось така ідея зовсім не давала радість. Це лякало.

- Зоє, ходімо, бо з цими ботанами можна вмерти, - встав блондин на ноги.

- Угу, - пробурмотіла я, випивши вино з бокала до дна.

- Тару бери з собою, - показав він на келих у моїх руках.

Мені нічого більше не залишалося, як послухатися цього доволі високого хлопця. Всередині все різко стиснулося, а подих стало перехоплювати.
Ми зайшли на дуже маленьку кухню, де я ще вранці нарізала салати та прикрашала торт рожевим домашнім кремом. Останній до речі досі стоїть у холодильнику. Треба буде його не забути подати на стіл, бо буде шкода, якщо така краса візьме та пропаде. Я на нього витратила понад дві години.

Максим поставив пляшку вина на стіл та всівся на стілець. За його спиною знаходилася чорна газова плита, а з правого боку навстіж відкрите вікно. Я впала з протилежної сторони. Холодне повітря обдувало мене з ліва.

- Гадаю, що варто закрити двері, - встав він та потягнув за ручку . - Буде протяг, а не хочеться щось застудити.

- Угу, - спостерігали мої очі за кожним його рухом. Одночасно я насолоджувалася його тілом. Біла футболка, яка була на ньому, не приховувала м'язів, що так грали під нею. Це було настільки сексуально, що не передати. Зараз мені навіть ставало сумно, що такого тіла не мав Владислав, який понад усе любив замовити піцу, сісти біля телевізора та наїстися так, що потім ледве дихав. Досі не розумів, як він не набрав зайві кілограми від такого.

- Що таке? - перебив мої думки блондин.

- Задумалася, - відказала я.

- Про що?- поцікавився він та поклав свою руку мені на ногу. Я здригнулася це було доволі неочікувано.

- Про те, що за вікном літо, - сказала перше, що впало мені на думку, а потім сама стала картати себе за ці слова. Яке до біса літо! Що я несла! Ніхто про таке не думав.

Максим усміхнувся. На лівій щоці у нього з'явилася дуже мила ямка. Та взагалі він сам весь доволі гарний. Господи! Щось не подобалися мені ці думки, що виникали у моїй голові. Треба від них позбуватися.

Хлопець забрав свою руку. Мені наче від цього стало легше, але одночасно якось сумно. Після цього він налив мені вино, витягнув із кишені цигарку та запалив її.

Я терпіти не могла запах тютюну, але він так виглядав з нею мужньо, що  забула про свою огиду та лупала на нього. Зненацька у животі відчула те, що не мала. Воно мене почало заводити у незручне становище. Ставало якось соромно.

- Як у тебе справи на роботі? - запитав він.

- Нормально, - відказала я. - Рахую цифри та мрію про вищу заробітну плату.

- Усі хочуть багато грошей, але не всім доля їх достобіса мати. Деколи мільйон у кишені не робить тебе щасливим, а ось п'ять гривень доволі цілком.

- Твоя правда...

- А в тебе як?

- Що саме? - запитав він, зробивши чергову затяжку.

- На роботі, - уточнила я.

- Все добре. У таксистів завжди багато клієнтів.

- Це радує.

- Мабуть, - протягнув він.

На якісь декілька секунд він знову поклав мені руку на ногу, але різко забрав. Він наче грав зі мною. Спочатку першим взяв за руки, а зараз думав, як торкнутися мене по іншому. Якби за стіною не було Лариси та Владислава...