Коли відростуть крила

-    А вони взагалі-то відростуть? – нахабно спитала ***Дара у архангела *Рафаїла, що сердито склав її білі пухнасті крила у спеціальний футляр і зачинив його особливим закляттям-ключем. Місце видалення крил вже не пекло, просто  хворобливо нило. Така безкрила  Дара нагадувала  проблемного підлітка, що вирішив побунтувати проти батьків.

-    Почнеш виправлятися, відростуть. Але там, куди тебе вирішено послати, вони навіть заважатимуть, - категорично заявив Рафаїл, намагаючись бути суворим, але з Дарою це було важко робити.

-    Опаньки. І куди цього разу? – підняла брови Дара.

-    На Землю. Побудеш трохи людиною. Якщо вийде. Хоча, люди різні. Серафим хоче дати тобі шанс. Та й я не проти.

-    І накой я там? Перенаселення планети, мене там тільки й  не вистачало. Людям їсти немає що, - давила на жалість. – А тут ще я. Драстє я ваша Настя! – бурчала Дара. Начувана була від інших янголів, як паршиво на Землі.

-    Ти не Настя, а Дара. Поки що янгол, правда, безкрилий. Тобі їжа не потрібна, але сильно це не афішуй. Деякі види їжі у людей смачні, попробуєш. Там ти необхідна, повір мені. 

-    І що я на Землі буду робити? Без крил! 

-    Те, що й інші ангели. Рятувати, охороняти, уберігати від небезпек. Янголів на Землі не вистачає, я знаю. Медсестрою побудеш.  Усі навички Серафім тобі  увів у мозок.

-    Оце вляпалася. А може в анабіозі сотеньку років поваляюсь? Поки крила відростуть? Навіть без снів згодна. А? Ну, Рафаель! 

-    Раніше треба було думати, а не дурницями займатися.  У тебе пісеньки одні в голові були. Я попереджав. 

-    Зате **Шармен мене співати гарно навчила. І скільки я там буду?  Поки не вб’ють? Серафим казав, там злочинців повно.

-    Ти – безсмертна, Дара!  Вб’ють – оживеш. Будеш, поки крила не відростуть. 

-    А коли вони відростуть? Що треба зробити?

-    Я вже казав, ти неуважно слухала. Рятувати, охороняти, уберігати від небезпек.  

-    А термін? Тиждень? Місяць? Рік?

-    Твоє тіло саме вирішить. Як відростуть крила – прилітай назад. Якщо захочеш, - Рафаїл повів долонею перед молодим янголом, і вона впала до його рук обм’яклою лялькою. Перш, ніж відправити на Землю, Рафаїл змазав свіжі шрами від відрізаних крил желейною блакитною субстанцією. Шрами враз затяглися ніжною шкірою. Помилувавшись з хвилину гарною Дарою, Рафаїл поцілував  дівчину в лоба  й особисто доставив на Землю.

***
 
-    Як я буду оперувати без медсестри? Там пацан кров’ю стікає! Якийсь дегенерат ножем пирнув, – Дара спочатку почула цей голос, а потім і побачила. А люди-чоловіки можуть бути красивими. Тільки злий і втомлений. 

-    Забирай, Федя, он новеньку. Толкова діваха. Вчора до нас перевели з центральної, - старша медсестра пішла на експеримент. Знала, що з Федором Зоріним ніхто не може спрацюватися. Але ж новенька цього не знала. Експеримент виявився на диво вдалим. Правда, Зорін лаявся, Дара огризалася, але в операційній працювали у тандемі злагоджено. Після складних операцій Зорін палив цигарки, пив якісь пігулки й сварився з усіма підряд, навіть з начальством. Його терпіли, бо в операційній він був бог.  Дара йому зразу сподобалася, з першої операції: витривала, тямуща і гарна, як янгол. На інших жінок не схожа: в душу не лізла, сварив – не плакала, а захищалася, впевнений був, що  якби треба – і побила б.  У вільний час  Дара бавилася смартфоном – виявляється, у людей є цікаві цяцьки, де пишуть, малюють, відео з картинками розважають.  Там знайшла електронний підручник з хірургії. Це виявилося доволі захоплююче – ремонтувати людей, щоб продовжити їм життя. Жаль, що  нічого не відростало, якщо видалити, але люди придумали протези. 
Якось вночі  Дару поставили чергувати разом із Зоріним. Нічка видалася на диво тихою, без нещасних випадків. Розговорилися і Федір розказав про себе. Сам, Дара не тягла за язика. Про батька-хірурга, про втрату мами у десять років, про зрадницю-дружину, що  поїхала світ за очі, бо Федір-невдаха, гроші заробляти не вміє, а  весь час пропадає у лікарні, немов з лікарнею одружений, а не з нею. Федір не жалівся, ні, просто розказував, як сюжет якоїсь мелодраматичної з елементами пригод книжки. Видно, треба було комусь виговоритися. Дара про себе мовчала. Коли Федір попросив дівчину  розповісти щось і про себе, Дара склала красиву казочку про щасливу родину (тато, мама, менша сестричка, кіт і собачка), медучилище і  взагалі повний  «аll inclusive» щастя. Не можна ж було  людині розказувати, що вона  янгол з відрізаними крилами, що накосячив і ось тепер  відпрацьовує медсестрою, живе  на горищі п’ятиповерхівки, нічорта не їсть, окрім морозива – у людей є смачні страви. Хто їй повірить? Сприймуть за божевільну. Ще вирішать перетворити на  піддослідного кролика.
На ранок сталася аварія. Враз уся лікарня заворушилася, навезли  постраждалих і Дарі з Зоріним ніколи було розводити  сентименти. Оперували безперестанку. Дара терпляче, янголи ж не втомлюються, асистувала Зоріну, одночасно спостерігала, як і що він робить – вчилася. Книжки книжками, сама теорія, а тут  реальні кров, органи, тканини. Коли Зорін настирно вимагав  розряди дифібрилятора для  десятирічної дівчинки, що  розпластана лежала на операційному столі, Дара бачила, як душа дитини залишає тіло, тому не  метушилася, як усі інші – розуміла невідворотність.  Зорін не розумів, тому лаявся, як чоботяр, зламав дифібрилятор. Плакав. Ну як плакав, з очей самі котилися сльози. Дара бачила те, чого не бачили люди – душу. Ба більше, вона з душами могла говорити.

-    Врятуй маму, - просила дитяча душа, кружляючи по операційній. 

-    Але їй буде дуже погано без тебе. А так ваші душі будуть разом, - не розуміла Дара. З її поглядами на безкінечність існування, робила відповідні висновки.

-    Врятуй! Я повернусь до неї через два роки в іншому тілі дитинки. Я стану ****райдужною дитиною. Серафім мені обіцяв. 

-    А-а-а, ну якщо Серафім обіцяв, тоді  добре. Лети, мала, привіт передавай вредному від Дари.