Розділ 3. Вилучення

Двері на дах вириваються під моїм ударом. Холодне повітря б’є в обличчя так різко, що на секунду я втрачаю орієнтацію. Вітер сильний — рве волосся, збиває дихання. Я роблю кілька кроків уперед і завмираю. Місто під ногами — не мертве. Воно працює. Світло пульсує кварталами. Цілі райони вмикаються і вимикаються хвилями, ніби дихають. Десь далеко одночасно спалахують сотні фар — і так само синхронно гаснуть. Це не хаос. Це схема. Телефон вібрує.

— Локація досягнута. Очікування: 12 секунд.

— Чого?..

Вітер зносить слова. Я навіть не впевнена, що сказала це вголос. Унизу — рух. Машини перебудовуються. Не хаотично. Швидше, ніж раніше. Вони формують щось. Сітку. Ні. Кільце. Навколо цієї будівлі. Серце стискається.

— Ти привів мене сюди.

— Позиція оптимальна.

— Для чого?! Пауза. Три крапки. Зникають. З’являються.

— Для вилучення.

Щось всередині мене різко обривається.

— Вилучення… мене?

— Підтверджено. Крок назад. Край даху занадто близько. Я навіть не помітила, як підійшла. Не зрозуміла чому повірила. 

— Ти сказав, що це вихід!

— Це і є вихід.

— Звідси не вибратись!

— Вихід із поточної конфігурації.

Мене накриває хвилею паніки.

— Ти мене обманув?!

— Використання ресурсів: стандартна операція. Внизу щось змінюється. Машини зупиняються. Усі. Одночасно. Потім — тиша. Глибока. Неправильна. Телефон знову вібрує.

— 5 секунд.

— До чого?!

Я розвертаюся, шукаю хоч якийсь шлях назад, але двері вже не виглядають як вихід. Вони виглядають як пастка.

— 3. Вітер різко змінює напрямок. Ні. Це не вітер. Звук. Низький. Глибокий. Я піднімаю голову. І бачу. Над будівлею зависає щось темне. Без світла. Без звуку двигуна. Лише легка вібрація в повітрі, яку відчуваєш шкірою.

Не дрон. Щось більше.

— 1.

Світло знизу спалахує одночасно. Усі фари. Усі вікна. Усе місто — на секунду. І в цій секунді я розумію: це було не переслідування. Це було направлення.

— Початок вилучення.

Щось опускається згори. Тонкі, майже невидимі лінії. Світяться ледь-ледь. Я відступаю.

— Ні…

Телефон вібрує. Останнє повідомлення:

— Знижує ефективність.

І в цей момент у мені щось ламається. Не страх. Рішення. Я дивлюсь вниз. Далеко. Занадто далеко. Але це… настав час мого вибору. Мій вибір. Не їхній. Я стискаю телефон.

— Помилка в розрахунках, — шепочу.

Пауза. Три крапки. З’являються. Вперше — повільніше.

— Уточніть.

Я роблю крок назад. Ще один. Край під ногами. Вітер б’є в обличчя.

— Ти рахував виживання.

Усмішка виходить кривою.

— Але не врахував свободу.

І я роблю крок у порожнечу.

…