Таємниці імені

Таємниця імені

І назвали її Вірою. Чому, власне, Вірою? Якось мама зізналася, що в дитинстві її, ще зовсім маленьку, часто залишала бабуся, мама майбутньої Віриної мами, яка дуже багато працювала, на догляд у тітки. Рідної, чи й не рідної зовсім — таких подробиць, на жаль, не зберіглося ні в анналах історії, ні в пам’яті мами Віри. Жила тітка десь на околиці міста, де всі будиночки були маленькі й непоказні, зате за кожною такою хиткою хатинкою простягався нескінченний город із усілякою їстівною всячиною: смородиною, малиною, картоплею, помідорами, аґрусом, вишнями, а також бур’янами і козою.

Козу з бур’янами, звісно, ніхто не їв, навпаки, коза їла бур’яни й натомість давала жирне, жовтувате молоко зі специфічним, вибачте на слові, козлячим присмаком. Проте, було воно дуже корисне. Принаймні, так казала мама, коли, в свою чергу, поїла таким молоком, купленим на ринку, маленьку Віру. Що правда, Віра остаточно повірила в цінність козячого молока тільки через багато років, коли виросла і спробувала сир Рокфор: пах той сир, майже, так само огидно, зате, напевно, був надзвичайно корисний, тому що коштував він чимало. То ж, зв'язок, як кажуть слідчі в кіно, був очевидним.

Отака коза й жила у тієї самої тітки, з якою залишали маму Віри. І звали ту козу Віркою. Була вона шкідлива, норовиста і зовсім не визнавала авторитету майбутньої мами Віри, тож при кожній зустрічі намагалася боднути її у найм’якіше місце з-під тиша.

Коли Віра дізналася про існування кози Вірки, то після кожної чергової сварки з матір’ю її не раз підкрадалася думка, що, можливо, назвали Віру на честь тієї кози, бо підкралася Віра у мамине життя так само неочікуваною, як та коза у дитинстві. Не раз мама з надривом запитувала, звертаючись до уявного Віриного тата, чомусь, як до Бога, кудись у стелю, навіщо він тільки їй зустрівся і нагородив її таким «подарунком». Віра розуміла, що «подарунок» мама ставила в лапки, мала на увазі Віру і насправді подарунком її не вважала, а навіть зовсім навпаки. Тому й не дивно, що довелося Вірі усе життя з усіма бодатися і чимало натерпітися через свій норовливий, непоступливий, запальний характер.

Слід, однак, віддати належне: у рідкісні моменти задоволення собою Віра переглядала спочатку велику, добряче потерту книжку з тлумаченням значень та походжень імен, яка залишилася їй у спадок від мами, а потім читала Вікіпедію, яка, як всім відомо, не бреше, а лише тільки трохи прибріхує, і то, зовсім не завжди. Там чорним по білому було написано, що ім’я Віра має слов’янське походження і буквально означає «віра», «служіння Богу».

«Віри» у Віри було — хоч відбавляй, і страждала вона від своєї надмірної, беззастережної довірливості неабияк, тож ім’я їй, безперечно, пасувало якнайкраще. А от із «служінням Богу» усе було не так однозначно: долали Віру з цього приводу великі душевні вагання й сумніви. З одного боку, вірила вона: Бог є, бачить її і чує, керує її долею вдень і вночі, разом із усіма іншими. З іншого ж боку, ніяк не могла Віра зрозуміти, як міг Бог оселитися у тісних і непоказних православних церквах, які, мабуть, із цього приводу, і називали божими храмами. Не любила Віра, відверто скажімо, православних церков з їхніми задушливими, ладанними палатами, пересушеними прихованою злістю й молитвами стареньких про покарання для всіх і про те, щоб усі провалилися, зі свічковою торгівлею та іншим церковним крамом.

Отже, в Бога вона вірила, але спілкувалася з Ним виключно під небом або лежачи у своєму ліжку вночі, в тиші й спокої. При цьому жодних церковних звичаїв, свят, постів та всього такого вона не знала і знати не вважала за потрібне. Бог її і без усієї тієї мішури й упереджень чудово чув і розумів, була впевнена Віра.

То чому ж усе-таки Віра? Не через козу ж, справді, думала вона іноді. У що таке вірила чи хотіла вірити мама, що втілила це в імені доньки? Якої саме віри їй бракувало? А може, думала ще Віра, ми народжуємося вже з іменем, просто батьки цього не знають, а ім’я їм тихенько нашіптує Той, хто вершить наші долі?

І ще, думала Віра, як корабель назвеш — так він і попливе, це – всім відомо. Може, назви її мама Клеопатрою, була б вона вродлива й мудра, і чоловіки падали б штабелями з обох боків її життєвого шляху. Щоправда, не виключено, що в кінці цього самого шляху довелося б їй отруїтися від безнадії та самотності… тож краще вже вірити в краще, як і годиться Вірі.