Пролог 1

Три роки до великого падіння Темних та створення нової Імперії

Люди забули силу своїх дій і слів, те, що нічого не буває неможливим, і один простий чоловік чи жінка може змінити світ. Вони забули слова подяки, доброти і єдності. Їх поглинула жадібність та жага до влади, або ж відчай.

Все те, з чого на світ з’являються тіні, які непомітно ходять за людьми, зливаючись з їхніми справжніми. Вони проходять їхніми тілами та посилюють емоції, які душать та стають причиною конфліктів з іншими.

Ми — те, чого ніхто не бачить. Навіть, монстри, що народжені в Безодні негативними сплесками та втратою рівноваги. Для них ми лише повітря. Для людей, тим більше, вигадка та байки старців.

Та за весь час, відколи ми з’явились разом зі світом Аскаліон, тільки володарі темряви бачили нас, могли відчути та почути шепіт голосів. Ми були їхніми очима там, на землі, де жили прості смертні. Вони використовували та шукали вплив на нас.

Ціле покоління володарів Безодні старалось вийти на поверхню, а потім і їхні нащадки. Всі знали, що ми можемо допомогти, але ніхто не знав, як співпрацювати з тінями, яким плата не потрібна.

Тільки тоді, коли ми зрозуміли, що ми готові і хочемо змінити царство людей, які вже плавали у своїй пітьмі. Ми дали наказ, що жителі Безодні можуть піднятись на поверхню.

Поки Володар думає, що ми чесні з ним і він підкорить світ, — ми матимемо свої секрети і бажання, які розлітатимуться в німому мовчанні разом із роздмуханим вогнем свічки людини, яка була у відчаї та запалила її в тривожному нерозумінні подальшого шляху.

З нашим творцем, його шепотом, ми тут серед живих і мертвих, творимо нову Імперію.