Розділ 1

Демон

Клітка була тісною. Холодне залізо впивалося в плечі, те, що лишилось від крил, затерпло, а на шию тиснув нашийник. Я сидів, спершись лобом на зігнуте коліно, і дивився на брудну підлогу, коли гострий кінець палки ткнувся мені в ребра.

— Ворушись, поганець! — гаркнув Кнур. — Покупці думають, що ти здох!

Я криво усміхнувся, але не підняв голови. Лиш трохи зсунувся, щоби позбавити його задоволення від повторного удару. Він завжди тикав палкою знову, коли не отримував негайної реакції.

— Колись я доберуся до тебе, жирний хряк, — прошепотів я так тихо, що тільки я сам міг чути.

Я прозвав цього работорговця Кнуром з першого погляду, ще два місяці назад, коли потрапив до нього. Він справді був схожий на свиню — товстий, смердючий, із жирними пальцями, які постійно обмацували живіт. Його сорочка була в плямах поту, а з рота тхнуло гниллю, від якої нудило. Маленькі каламутні очі бігали, як у пацюка, вишукуючи, кого б ще обібрати.

Кнур сплюнув, але не встиг вколоти мене знову. До нас підійшла вона.

Спершу я почув дихання. Швидке, поверхневе, ніби вона бігла і щойно спинилася. А потім вух торкнувся голос. Ніжний, тонкий. Серед усього ринкового галасу її слова пролунали для мене, як спів пташок на світанку чи дзвін роси, що стікає листям.

— Перепрошую, це ви тут... — почала вона, сповнена сумніву чи страху, але так і не змогла закінчити речення.

Я не підняв голови. Голос змусив мене насторожитися, але я залишився нерухомим. Однак відчув, як продавець стрімко кинувся до незнайомки, миттєво змінив тон, перейшовши на улесливий і догідливий.

— О, благородна пані, чого бажаєте? Компаньйона? Захисника? А може, іграшку для розваг?

— Я... мені... мені треба... — вона намагалася вирівняти дихання, але не могла нормально сформулювати думку. Це дратувало.

Напевно, не тільки мене, бо Кнур перебив її:

— У мене є дуже швидкі демони, які ідеально підійдуть на роль здобичі для полювань. Або сильні, які згодяться для будь-якої важкої роботи. Кажіть, чого душа бажає!

— Ні-ні! — чув як вона відступила, в голосі з'явився страх.

Скривився. Ну і чого приперлася сюди, якщо така полохлива та гидлива? Може, просто заблукала? Ще й сама, не відчуваю більше покупців поряд.

— Мені потрібен охоронець, — промимрила вона.

Змінився вітер, жбурнув у мене ароматом риби з сусідніх рядів, і ледь відчутним запахом персика та дівчини. Тілом пройшло легке тремтіння, і я все ж трохи повернув голову. В останніх променях сонця виблискувало розпеченим золотом її волосся, зібране у невибагливу зачіску. Дівчина виявилася ще молодшою, ніж мені здалося. Чи виповнилося їй взагалі хоча б вісімнадцять? 

Вона була чужою у цьому місці. Чисте волосся, прикраси, дорогий одяг — усе це виглядало тут як виклик, як жорстокий жарт над тими, кого продавали в клітках. Світла шкіра, ніжний голос — вона ніколи не була на порозі смерті. Але тепер стояла переді мною, і її тінь лягла на підлогу моєї в’язниці.

Кнур всміхнувся, витираючи обличчя брудною ганчіркою. Його каламутні очі зупинилися на браслетах, що прикрашали її зап’ястки, і він став ще більш підлесливим, майже слизьким у своїй люб’язності.

— Охоронець? О, благородна пані, для вас я знайду найкращого! Але тут, на жаль, таких немає. Потрібно перейти в інший край ряду, там у мене є особини ідеальні для такого завдання! — він квапливо показав рукою напрямок, облизуючи жирні губи.

Дівчина різко втягнула носом повітря, ніби її щось лякало. Вона озирнулася через плече, а тоді її очі раптом зупинилися на мені. Я помітив, як її погляд пробігся по клітці, і вже знав, що вона скаже наступної миті.

— Мені потрібен ось цей, — голос був тихим, але вимогливим.

Кнур здивувався. Його брови полізли вгору, а на обличчі з’явилася спантеличена посмішка. Він покрутив пальцем у повітрі.

— Цей? Пані, цей демон... небезпечний. Його тут тримають лише тому, що він — мій найекзотичніший екземпляр. Але для охоронця? — він зверхньо похитав головою, ніби пояснював щось вередливій дитині. — Він погано слухається. Місяць тому зламав руку клієнту, який хотів узяти його на бої без правил. За це я мало не втратив голову. Тому, якщо дозволите пораду, пані, оберіть когось менш... ризикованого.

Я скривився, пригадуючи той день. Пам’ятав, як чоловік хапав мене за підборіддя, ніби я худоба. Тоді не витримав. В один рух зламав йому руку. Якби не нашийник, я б зламав йому й шию. 

Покарання не змусило на себе чекати. Магія нашийника вклала мене на підлогу, змусила битися в конвульсіях, доки я ледь не захлинувся власною кров’ю. Лежав пластом два тижні, впевнений, що не виживу взагалі. 

Але, на жаль, вижив.

— Я хочу цього, — повторила дівчина, її голос набув сили. Вона тупнула ніжкою, і знов кинула швидкий погляд за спину, ніби визирала когось. Я лиш спостерігав за нею.

Кнур скривися:

— Пані, це необачний вибір. Повірте, цей демон — не для благородної пані. Вам варто...

— Скільки? — перебила вона.

Кнур на мить завмер, але швидко опанував себе, відчувши наживу:

— Не поспішайте, пані. Він дуже дорогий, а ви...

— Скільки? — нетерпляче підвищила голос.

Вона стрімко потягнулася до своїх зап’ястків, і перш ніж Кнур встиг сказати хоч слово, зірвала з себе золоті браслети. Кинула їх у його пухкі руки та скоріше наказала:

— Тепер віддавайте його!

Я підняв голову й зустрівся з нею поглядом. 

"Божевільна" — подумав я. Лише дурна дівчина могла б так ризикувати.

"Може, це навіть на краще," — промайнуло в голові. — "Якщо вона така наївна, то я зможу її знешкодити й утекти. Так, ця незнайомка стане моїм ключем до свободи."

— Гаразд, пані, — більше Кнур не сперечався. — Але щоб оформити контракт, ви повинні дотриматися процедури.

Він змусив мене застигнути, активувавши магію нашийника. Тіло стало важким, неначе мене придавило землею. Я ненавидів це відчуття. Кнур схилився до мене, схопився за нашийник брудними пальцями й смикнув ближче до прутів, щоб вона могла дотягнутися до механізму.