2

Опинившись без роботи Саша відчула на собі як це цілими днями сидіти вдома і зануритись у нудне, домашнє життя. Хоча рідні і підбадьорювали її , щоб вона з цього приводу не хвилювалась і що скоро знайдеться якась робота створена для самої неї, Саша перебувала в гнічучому настрої сидячи за комп'ютером більшу частину свого часу. Вона одна за однією сторінкою переглядала сайти з пошуку роботи намагаючись знайти щось небудь підходяще для неї. Іноді вона все-таки виходила з дому для того аби прогулятися містом, скупнутися в прохолодному Дніпрі, чи зробити покупки в супермаркеті на три дні. Після них поверталася додому і ставала до приготування їжі. Раніше цей обов'язок лежав то на татові, то на Лізі. Мене до цього заняття рідко долучали, бо в мене не було ніякого хисту на це. Однак зараз я з сковорідкою в руках смажила картоплю і пекла м'ясо в духовці. З полудня батько йшов до сусіда через під'їзд і засиджувався аж до пізнього обіду. Лізка теж зникала десь на роботі. Тому вона залишилася вдома одна. Ближче до чотирьох годин прийшов додому батько, а через годину й сестра. Накривши на стіл усі сіли вечеряти.
-Тату, я сьогодні вирішила приготувати твою улюблену страву. Тобі смакує?- поцікавилась Саша.
Батько кивнув у відповідь беручи собі ще шматок м'яса і трохи салату.
Він сидів за столом між двома доньками розташованих одна навпроти однієї.
-Як проходять пошуки роботи?- раптово поцікавилась Ліза поглядаю на сестру.
-Поки безуспішно. Але найближчим часом неодмінно щось спіймаю. Я маю на увазі вакансії.
-Я от що подумала. Можливо ти краще не квапилась з роботою. Може тобі слід замислитися над тим щоб продовжити своє навчання в університеті?
Ця заява прозвучала так несподівано, що дівчина попехнулась їжею.
-Ти це серйозно?-спитала вона намагаючись подолати раптовий кашель водою.
Одначе вираз обличчя сестри не змінився.
-Абсолютно. Ти покинула це навчання через нас...
-Я покинула своє навчання заради вас. Це велика різниця.- вигукнула дівчина вдаривши по столу чимось. Цей звук змусив привернути увагу батька.
-Я хотіла сказати... - спокійно сказала Ліза .
Однак дівчина відвела очі сподіваючись що ця тема буде закрита, але потім важко зітхнула:
-Поговоримо колись пізніше.
Ніхто не відповів. Потім запанувала напружена тиша.
Порушив її першим батько.
-Доречі я забув вам сказати.- важко зітхнув чоловік стрихаючи виделкою в салат. - В п'ятницю до нас приїжджає тітка Ніка погостювати на три дні.
Дівчата переглянулись між собою. Ні Ліза, ні Саша не любили сестру тата Вероніку зате що та завжди нарікала на їхню тяжку долю і порівнувала Сашку і Лізку між собою. Це неабияк дратувало. 
-Знаю. Моя сестра буває грубою з вами. І я не маю права у вас просити ставиться до неї шанобливо, але будьте якомога ввічливими.
Обоє дівчат мовчки кивнули головою. Саша і досі пам'ятала наслідки візиту тітки до нас на тиждень. Тоді все скінчилося скандалом і звинуваченням у бік Саши . Немовби вона повія що працює в барі. І заробляє гроші тим, що перед кожним зустрічним крутить своєю дупою . Та взагалі. Одна суцільна ганьба для їхньої родини. Тоді батько майже не з силою вигнав її геть. А Саша ледве не опинилася на межі нервового зриву. 
-Мої любі це тільки на три дні.- лагідно посміхнувся чоловік.
Напередодні приїзду "любої тітоньки" дві сестри Ліза і Саша вилізували оселю до повного блиску . Хоч на думку цієї жінки їм було начхати вони це робили для себе. Навіть батько витягнувши пилосмокта прийнявся чистити килими. Всі злагоджено працювали і закінчили роботу десь під вечір. Задоволені результатом своєї праці родина повечеряла. Ліза і тато прийнялись шукати диск з хорошим фільмом на вечір, а Саша домивала посуд на кухні прислуховувавшись до коментарів з вітальні.
-Можливо цей? Пригодницький про розбійників?- запитала та.
-Я його вже бачив.- подав голос батько.
-Може про Пані "Я" ? 
-О ні! Ця баба зводить мене з розуму. Краще вже дивитися " Твоя мама" ніж цей.- заскиглив чоловік. 
-Розум жінки не для тебе, тату.- засміялася дівчина.
-Ти абсолютно права. Я живу з вами двома вже двадцять два роки однак не можу вас зрозуміти і до теперішнього дня.- відповів той, а за мить щось з грохітом впало на підлогу.
-Тату! - застогнала Лізка.
Майже за п'ятнадцять хвилин Саша закінчила з посудом залишивши його висохати на спеціальній підставці і зайшла до вітальні. Там Лізка і батько вже сиділи на дивані і ніби зачаровано дивились на екран телевізора. На ньому троє диваків у костюмах легко ступаючи по планеті парили у повітрі і явно щось шукали.
-Це "Марсіянин 3"? - спитала дівчина притиснушись спиною до стіни.-Круто.
-Сідай з нами!-залучала сестра не відволікаючись від екрану.
-Ні, дякую!- відповіла дівчина відчувши нестепну втому у всьому тілі.-Я мабуть піду вже спати. На добраніч.
Кинувши повільно погляд у її бік батько сказав:
-На добраніч, люба! Все добре?
Та кивнула вже збирашись зачинити двері за собою.
-Тітка приїде завтра близько о дев'яти годин ранку. - враз повідомив чоловік.- Вона мені дзвонила.
Нічого не сказавши Саша просто вийшла з кімнати.
Ніч виявилась не з простих. Нічні кошмари не давали дівчині спокою відібравши найменшу надію на сон. Заснути вдалося лише під ранок, і то лише на декілька годин. З червоними очима і з кепським настроєм на додачу вона прокинулася о восьмій годині. Накинувши на себе що потрапилось під руку. А саме нічний халат вона пішла до ванної а з неї прямо на кухню. Як не дивно та ще нікого не було. Всі ще спали, навіть тато що вважався жайворонком у родині. Дівчина приготувала каву і сіла з чашкою у руках за стіл. Годинник що висів над ним пробив десять хвилин напів дев'ятої. Скоро приїде тітка але їй зовсім не хочеться її зустрічати. Не хочеться натягати фальшиву посмішку на обличчя і говорити як ми сумували за нею. Проявляти люб'язність і вихованість. Слухати її ліцемірський голос. Її повчання. Дорікання. Все набридло. Голова боліла так що перед очима все розпливалось. Зробивши ще кілька ковтків запашної кави Саша важко зітхнула. Десь у коридорі почулись чиїсь кроки, що впевнено наближались до кухні. 
-Добрий ранок!- сказала сестра увійшовши. Вона ще досі зіваючи після сну відправилась до холодильнику і занурила туди свою голову.
-Коли прибуде тітка?-  без особливого інтересу спитала Саша.
Лізка повернулась до дівчини з десятком яєць і пару сосисок у руках.
-Скоро.- зітхнула та шукаючи сковорідку у нижньому ящику кухні.
Саша покачала головою.
-Батько пішов у магазин. Попросив щоб ми зустріли тетю, якщо він не встигне.
Вона прийнялась бити яйця в сковорідку залишаючи шкаралупу біля раковини. 
-Гаразд, піду переодягнусь . - сказала дівчина підводячись з-за столу.
- Доречі. Батько вирішив не говорити їй про твоє... звільнення. 
-Чому?- не зрозуміла Саша.
-Спитай у нього.- зам'ялась та поглянувши на її.
Одначе дівчина навіть без всіляких пояснень і так розумію чому. Вона відправилась як обіцяла до своєї кімнати переодягнутися на щось достойне і закрите. Звісно на думку тітки. І авжеж що відповідатиме погоди за вікном. Байдуже що в оселі набагато тепліше. Зате з нижньою частиною дівчина не морочилась. Одразу надала перевагу своїм улюбленим лосінам і низьким, синтетичним шкарпеткам, які на її думку вже давно потрібно викинути у смітник. Так, дівчині хотілось подражнити стару, бо ж не тільки їй дозволено це робити. За мить дверний дзвінок неначе вибухнув від безперервного дзвону. Одразу стало зрозуміло хто це? Вийшовши вона побачила тітку якій вже встигла відчинити двері Ліза.
-Мої любі! - вигукнула жінка кинувши сумку на підлогу і взяла правою рукою Лізку у полон обіймів і поцілунків чесно кажучи більше схожі на слюні бульдога. Потім вільною рукою потягнулась у бік Саши. Дівчина невпевнено підійшла до неї майже помітно посміхнувшись. Та і її обдарувала своїми "слюнями" проте менше ніж сестру. І тому була рада. 
-Як ви виросли!- з захватом відзначила для себе жінка. Ці слова більшою мірою були призначені для самої Лізки ніж для їх двох. Однак це дівчину анітрохи не зачіпило. І не здивувало, адже вони завжди перебували в напружених стосунках.
-Тетя Ніка!- защебетала Ліза.- Раді Вас бачити.
-І я теж!- посміхнулася жінка.
"Ну і актори"- відмітила Саша подумки.
-Тато відлучився не на довго. Скоро прийде.- мовила сестра коли стара зайшла до вітальні і без жодних роздумів завалилась на диван.
-Як ж я втомилася.- повторяла жінка при кожній влучній нагоді поки не повернувся батько. Той прийшов з двома пакунками продуктів. По двома знайомих сумках відразу здогадавшись що у них гості. Він залишив їх у коридорі і зайшов до кімнати.
-Ой, братику!- промовила жінка і з розкритими обіймами кинулась на шию чоловіка. Спостерігати за сценою возз'єднання брата і сестри було дуже забавно. Саша сіла в крісло.
-Ніко, досить!- вигукнув він. Мабуть все таки побоявся що та його може задушити.
Через деякий час всі спокійно сиділи у вітальні і про всіляке пусте розмовляли. Дівчина не відчувала якогось без комфорту аж поки не було задіта тема про її.
-А ти?- звернулась жінка до Саши.
Та підвела голову і поглянула на її.
-А що я?- незрозуміла дівчина.
-Ну твоя робота? Твоє життя? - спитала тітка Ніка.
-О, все чудово.- відповіла з посмішкою на вустах Саша. Батько непомітно хвально кивнув головою доньці. Зате тітці мабуть навпаки така відповідь була недосподоби. - Я маю улюблену роботу, люблячу родину. Мене поважають. Що ще треба для повного щастя?
-А навчання?- раптово поцікавилась тітка. Це вийшло якось фальшиво. І насмішливо. Дівчина побачила як батькові стало не по собі від питання.
-А про це я подумаю дещо пізніше.
-Тобі вже дев'ятнадцять. Було б давно подорослішати . Твоя так звана робота лише твоя забаганка і більше нічого. От тільки подивитись на свою сестру. З визнакою закінчила університет на факультеті педагогічної освіти. Тепер працює вчителем математики в початковій ланці. А ти?
-Ну Лізка завжди була нашим калькулятором.- пожартував батько тим самим був обдарованим похмурим поглядом жінки.
Саша ледве стримувала свій порив гніву аби ненароком не нагрубити старій проте...
-Ваша дочка теж закінчила університет. Має три освіти. Менеджер. Візажист. Маркетинг. І де вона?- несподівано вирвалось в дівчини. - В Італії. На заробітках. Доглядає якусь привередливу бабцу схожу на Вас. Ось це велике досягнення. Чи не так? Пересилає своїм дітям, чоловіку і звичайно Вам гроші. А Ви живете на їх рахунок.
Від почутого обличчя жінки закам'яніло ніби її гепнули по ньому.
-Не смій, ображати мою доню!- загорлала та.-Ти схожа на свою матір. Така ж нахаба як вона. Незнаю що мій брат знайшов у ній?
-Ніко!-гавкнув чоловік сердито.
-Наша мама була найкращою мамою в світі. Вихованою і щирою людиною на відміну від Вас.- з цими словами Саша зіварлась з крісла і пішла геть. 
Після цієї " розмови" Саша майже до самого вечора провела у своїй кімнаті. Виходячи з неї лише на кухню і до ванної кімнати дівчина проходила повз вітальню, де за зачиненими подекуди лунали голоси і звуки телевізора. На вечері вона була здебільшого мовчазна. Робивши вигляд що нібито не помічає наїжаченого погляду жінки Саша спокійно волозіла їжу по тарілці. Навіть не скоштувавши шматок торта, купленого батьком вранці вона відправилась назад до спальні спираючи все на головну біль. Все і так було. Проте було ще дещо, про що неможливо було сказати. Після тієї ранкової розмови дівчині було не те, що розмовляти навіть сидіти поруч зі цією людиною було огидно. А потім її накрило. З сильним головним болем і відчаєм на душі та уткнулася в подушку і заплакала. Не відчуваючи різницю в часі Саша нерухомо лежала. Аж поки сон не почав брати її в полон. 
В неділю після обіду виявилося що тітка несподівано вирішила залишитись ще на тиждень. Батько з усіх сил старався приховати свого несхвалення до її рішення. "Все таки це його сестра"- заспокоювала себе часом Саша. Цієї думки підтримувалась і Ліза як не панувала напружена атмосфера в оселі. Одного дня Саша вирішила відправитися на місцеву щорічну відставку мистецтва аби якось розвіятись. Близько десяти годин ранку дівчина тихо вийшла з кімнати і попрямувала до вхідних дверей маючи крихітну надію на те, що мене ніхто не зможе помітити. Не тут було. З кімнати для гостей розслаблено чимчикувала "люба" тітонька.
-Кудись зібралась?- почувся голос позаду коли та вже збиралась виходити. Важко зітхнувши Саша обернулася. 
-Піду прогулятися. Та й взагалі, чому я повинна Вам звітувати?- збентежилась дівчина взувавши на ходу кеди. 
-Я маю все знати!- вигарикувалась жінка. Це вона майстерно вміла.
-Повірте, мої справи Вас ніяк не обходять.- відрубала та і вийшла з квартири.
Опинившись на вулиці Саша вдихнула свіжого повітря на повні груди. Вересень був улюбленим місяцем дівчини, адже серпнева спека спала а до жовтневих дощів ще було далеко. Сонце яскраво сяяло однак вже відчувався легкий, прохолодний вітерець. За годину дівчина вже була на відставці, де повільно рухаючись розглядала скульптури та картини минулих століть. Деякі з них здавались здебільшого дивакуватими на перший погляд. Одначе всі інші викликали в дівчини велике захоплення і цікавість до них. Були там й історичні картини що колись траплялись в підручниках з історії України та світу. Раптом Саша відчула пронизучий біль у кістках тіла і головокружіння. Притуливши до найближчої стіни дівчина заплющила очі зробивши глибокий вдих що в той час пронизав все тіло нестерпним болем знову. За кілька хвилин біль почав слабшати змінюючись на втому. Але попри це дівчина вирішила не відмовлятися від екскурсії, тому продовжила мандрівку далі. Обійшовши все навколо і заглянувши в кожний куток виставки та з посмішкою на вустах повернулась додому десь о другій годині дня. Вхідні двері оселі були на диво відчиненими, тому шукати ключі серед хаосу в сумці на щастя не довелося. Вона нишком увійшла до квартири і так само тихо пішла на кухню у пошуках якоїсь небудь їжі. Однак її чекав неприємний сюрприз. Посеред кухні сидячи на стільці чекала мабуть саме на неї тітонька.
За однією її ухмілкою вже було зрозуміло що не до добра це все. У неї у руках був пачка макарон.
Вона повільно піднялась і зробила два кроки до дівчини і зухвало жбурнула їй ту пачку з словами:
-Що нагулялась? Тепер готуй.
І пішла геть. Як виявилося пачка була відкрита і тому майже всі макарони одразу висипались на підлогу.