Вадим. Рік потому

- Ну що там? - кричить Аліса з кухні. - Гості будуть через пів години, а в нас і ялинки немає!

- Не хвилюйся, люба, - відповідаю голосно, щоб Аліса почула.

Насправді ялинка вже давно стояла причепурена на балконі. Просто я прибрав її від нашого Мурчика, який те і діло на неї зазіхав.

Я заходжу на кухню, Аліса чаклує біля плити.

- Фірмовий печінковий торт виходить не зовсім фірмовим, - говорить якось засмучено.

Я дивлюся на страву - торт як торт.

- Вадику, ну скажи щось!

Я розумію, що це все гормони. Немає сенсу намагатися впевнити Алісу в зворотньому. Якщо вона каже, що торт не вийшов - нехай так і буде.

- Я з'їм його і так, не пропаде, - підходжу і обіймаю за плечі. Від Алі пахне якось по-особливому. Ні, це не запах готової їжі і не запах її туалетної води. Це щось інше, до цього мені невідоме. Вона знов і знов повторює, що торт вийшов не такий, а я заплющую очі і розчиняюся в цій миті...

- Вадим, - різким рухом приводить мене до тями. - В двері дзвонять, це вже гості!

- Ну, то чого стоїш? - забираю в неї з рук ложку і майонез. - Йди зустрічати. Чи хто в домі справжня господиня?

Аліса ледь помітно посміхається, видно, що нервує. Миє руки і йде до дверей. Я йду за нею, хочу все бачити на власні очі.

- Привіт, - гучним гомоном завалюють до нас в хату Оля, Андрій, Віка, Артем і ще дві подруги Аліни - Марія та Ярослава.

- Як давно ми не бачились, - Оля кидається на шию Алі, проте через мить відсторонюється. - Алю... Ти... ти ...

Її від природи округлі очі стають ще більшими, але Оля не може нічого вимовити, все і так зрозуміло.

- Так, - відповідає на німе питання Аля. - Шостий місяць вже... Якось так...

- Ну ви даєте, молодята, - втручається в розмову Андрій. - Дай-но я тебе помацаю. Давно вже ніхто нам не приносив таких звісток!

Андрій робить крок до Аліси і по-дружньому обіймає її.

- Дивись мені, - це вже до мене звертається. - Тепер тобі дбати про двох.

- Гадаю, за цей рік я довів, що можу, - я міцно тисну руку Андрію.

- Все, годі обніматися, гайда за стіл, - говорю до всіх. - Новий рік на порозі, а ми ще нічого й не пили за старий рік! 

***

Годинникова стрілка наближає новий рік до нас... П'ять, чотири, три, два, один...

- З новим роком, - радісно вигукують всі разом, коли наступає дванадцята година.

Я повертаюся до Аліси і цілую її в щічку. Вона щаслива, більше мені нічого не треба.

- Вітаю тебе, любий. Наступного року нас буде більше.

- Вже цього року, люба. Новий рік наступив.

Незважаючи на побоювання Алі, печінковий торт всім сподобався. Мені не залишилось ні шматочка. Останнім, який я беріг до себе, поласував Мурчик. "От пухнастий паскудник" - подумав я про себе, прибираючи зі столу вже не свою, а його тарілку.

- Так, а в нас тут гра є, - з келихом шампанського до мене підходить Ярослава. - Вадиме, нам потрібна скляна ваза.

- На кухні є така, з цукерками, - Аля випереджає мене.

Ярослава приносить вже порожню вазу і кладе в неї багато маленьких шоколадок.

- Так, тут в нас солодощі з цікавими запитаннями, - оголошує вона. - По черзі витягаємо, читаємо і відповідаємо!

- Зачекайте мене, - з коридору кричить Марія. - Не хочу нічого пропустити!

- А, хай йому грець, - не пропускає слова Марії Артем. - То ми так до грудня збиратися будемо! Давайте починати!

- Тут зв'язку не було, виходила батькам зателефонувати, - повертається за стіл Марія. - З кого починаємо?

- Давайте з господині, - пропонує Оля. - Алю, тягни!

Аліса недовго перемішує шоколадки, забираючи одну з вазону. Плавно розгортає і читає вголос.

- З якої фрази почалось ваше знайомство з чоловіком?

- Воу, воу, воу, яке запитаннячко, - весело тре руки Віка. - Цікаво, чи ти пам'ятаєш?

- О божечко, - мнеться Аліса. - Я точно пам'ятаю, що ми з Олею сиділи в бібліотеці. А Вадим підійшов запитати про книгу. І, здається, запросив на побачення?

Вона благальними очима дивиться на мене в пошуках правильної відповіді.

- Зазвичай дівчата точнісінько в деталях все пам'ятають, - сміється Андрій. - Ну ти хоч пам'ятаєш?

Він жартома штовхає мене в плече.

- Звісно пам'ятаю. Спочатку я почув слова "сім днів до нового року, а я без хлопця. Більше я не вірю в гороскоп"... А вже потім я підійшов, запитав про книгу і запросив на побачення. Ну не міг я допустити, щоб така гарна дівчина засмучувалась за тиждень до свята...