Аліса

- Про губи не забудь, - Оля перебирає всі свої блиски та помади, опустивши очі в косметичку. - Ось ця б тобі підійшла.

В її руках красується чорний флакон з матовою соковито червоного кольору помадою.

- Гарний колір, але я все ж оберу безбарвний блиск, - дістаю його з клатчу і показую подрузі. - Днями купила, хочу спробувати.

- Як хочеш, звісно, але червоний був би самий топ, - повертає помаду в косметичку. - О, ось і Андрій, а ми вже зібрані.

Поки Оля теревенить по телефону, я відкриваю нашу останню переписку в Вайбер. "Будемо з друзями в "Лімончелло" в суботу. Приходь, хочу тебе побачити"...О Боже, знов ці мурахи по тілу ...

Відволікаюсь від своїх спогадів, чую уривки фраз "отой Алін красень сьогодні теж там буде...". От вам і Оля, всі секрети розповість ... Та потім, після не надто довгої паузи, вона додає "хм, дивно, а це точно?".

- Що там сталося? - перехоплюю Олін погляд.

- Нічого, - Оля мнеться. - Аль, а ти впевнена, що Вадим саме сьогодні буде в клубі?

- Ну да, а що таке? - піднесений настрій потроху тане, бо я не розумію, що відбувається.

- Сестра Андрія знає дівчину Вадима... - початок Олійної розповіді мені вже не подається, але я хочу дослухати, не перебиваючи. - Так от сьогодні вона робила зачіску дівчині, бо вони з Вадимом мають йти гуляти вдвох...

Якби Оля сказала мені це по телефону, я б зараз відключилася. Потім би пояснила все проблемами у оператора або сказала б, що телефон розрядився. Але Оля сидить поруч мене, наче повідомила мені про тяжкий діагноз. Дивиться зі співчуттям, якого я терпіти не можу.

- Ну то й що? Це не завадить мені розважитись. Хто не з нами, той проти нас, - не витримую Олін погляд. - Ходімо, Андрій наздожене.

В "Лімончелло" все зайнято, в принципі як завжди. Добре, що замовили стіл зарання. Поки чекаємо на Андрія, я замовляю Голубу лагуну, Оля бере фірмовий Лімончелло.

- А ось і ми, - до нас приєднуються Андрій, його сестра Віка з хлопцем Артемом та друг Артема Костя. Звісно, Костя за цим столом не для того, аби мене розважати. Він майже одразу йде до барної стійки. Звідти цікавіше споглядати за танцюючими дівчатами.

Я оглядаю зал. Є дві чоловічі компанії, але в жодній із них немає Вадима. Виходить, це правда. В нього є дівчина і він просто забув про зустріч з нею, коли писав мені. Інакше ця ситуація - взагалі якесь безглуздя...

Вже друга Голуба лагуна діє на мій організм. Зір починає гострішати, музика відчувається гучнішою. За інших обставин я б точно пішла танцювати. Але не зараз, настрій зеро.

Беру в руки телефон. Хочу видалити нашу переписку і його номер з телефонної книги. Шкода, що з пам'яті видалити так швидко не вийде. Перечитую ще раз. Все вірно, субота, "Лімончелло". Жодного повідомлення про дівчину чи зміну планів. Подумки прощаюся з Вадимом, все складалося занадто казково, щоб бути правдою. 

- Аль, - Оля хапає мене за зап'ястя руки, якою я тримаю телефон. - Це ж він?

Повертаю голову до входу і не вірю своїм очам. Він приїхав... Приїхав до мене, не до неї. Стоїть на вході, блукаючи очима по залу. Коли знаходить мене, посміхається, й прямує до нашого столу. Тисне Андрію руку, з іншими вітається кивком голови, потім знов повертається до Андрія.

- Я вкраду дівчину? - по голосу чую, посміхається.

Антон переводить погляд на мене і бачить, як посмішка розповзається на моєму обличчі.

- Спробуй, але дивись мені, - на цих словах Антон двома пальцями показує щось типу "очі в очі" Вадиму.

Я підводжуся, Вадим бере мене за руку і ми виходимо разом на двір.

- Бачу, як друзі за тебе переживають, - жартівливо починає він. - Мабуть вже привели тобі тисячу причин, чому зі мною не можна зустрічатися.

- Ну, не тисячу, але кілька точно є, - я відповідаю в тій же жартівливій манері, хоча всерйоз хочу запитати про те, що мене турбує.

- І які?

Ми зупиняємось, він повертає мене обличчям до себе. Виявляється, важко ставити питання, дивлячись прямісінько в очі.

- Ну, по-перше, ти старший за мене... - починаю з найлегшого.

- О, так, це факт, - він посміхається. - Це важко не помітити оком. Що ще?

Я вагаюсь, але все ж він сам почав цю розмову, хоча говорити маю я.  

- А ще - у тебе є дівчина...

Про те, як я дізналася, мовчу. Бо тоді вийде, що я за ним шпигую, але це не так. Просто я хочу відвертості. Та моя інтонація лажає, і виходить щось середнє між стверджувальним реченням і запитанням. Думаю, тому і Вадиму треба декілька секунд, щоб зрозуміти, як відповісти на мої слова.

- Сам хотів тобі розповісти, проте знав, що за мене це зроблять інші, - він зітхає. - Ми розірвали стосунки кілька тижнів тому. Друзі нас вже давно "заочно" одружили, бо з усієї компанії ми одні так довго зустрічалися. Тому їм поки що нічого не казали, ніхто не знає...

- Але чому розірвали, якщо так довго були разом?

- Вона сказала, що покохала іншого.

- Мені дуже прикро, - сумний пазл починає складатися в голові...