Розділ 81.

Каплиця давно спорожніла, союзники розійшлися, а місто потонуло в нічному гулі.
Лише в одному пентхаусі, високо над вулицями Нью-Йорка, тьмяно світилися свічки.

Ава стояла біля панорамного вікна у своїй весільній сукні, біле полотно спадало хвилями, відбиваючись у склі.
Адам підійшов до неї ззаду, торкнувся плеча, і його пальці ковзнули по її шкірі.

— Тепер ти моя дружина, — прошепотів він, вдихаючи запах її волосся.
— А ти мій чоловік, — відповіла вона з тією владною інтонацією, що завжди заводила його. — Але я не дозволю, щоб ти думав, ніби можеш мене приручити.

Він розвернув її до себе й зірвав поцілунок — палкий, жадібний, повний одержимості. Її руки потяглися до його піджака, стягнули його з плечей, і тканина впала на підлогу.

---

Коли він підняв її на руки й поніс до ліжка, вона сміялася тихо, але в тому сміху було більше бажання, ніж радості.
— Обережно, — прошепотіла вона, — я ще не зняла сукню.
— А я й не планую, — його голос звучав хрипко. — Вона буде між нами, доки я не вирву її сам.

Її очі спалахнули темним вогнем, і вона вп’ялася в його губи з тією самою дикістю, з якою йшла на полювання ночами.

---

Сукня падала шматками, як знята шкіра. Їхні тіла перепліталися у пристрасті, що нагадувала бурю — нестримну, руйнівну, але водночас солодку.
Адам жадібно ковзав губами по її шиї, грудях, животі, кожним дотиком змушуючи її стогнати все гучніше.

Ава віддячувала йому тією ж мірою: її пальці залишали подряпини на його спині, її губи шепотіли йому слова, від яких він шаленів.

---

Але серед цього вогню була й ніжність.
Коли вони на мить зупинилися, задихані, вкриті потом, Ава поклала голову на його груди, слухаючи його серце.
— Це б’ється для мене, — сказала вона тихо, і в її голосі була рідкісна м’якість.
— Лише для тебе, — відповів він, обіймаючи її міцніше.

І вони знову віддалися пристрасті, до самого ранку, ніби хотіли прожити в одну ніч усе своє життя.

---

Світло світанку пробивалося крізь вікна, коли вони лежали разом, виснажені, але щасливі.
Ава провела пальцями по його обличчю й усміхнулася.
— Ми більше не просто коханці, Адам. Тепер ми нероздільні.
— І світ нехай боїться цього союзу, — відповів він, цілувавши її руку з каблучкою.

Того ранку Нью-Йорк прокинувся, не знаючи, що тепер у ньому правлять не суди й не мафія, а двоє закоханих, які клялися бути разом у темряві й світлі.