Розділ 71.

Офіс Харпера був схожий на лігво хижака: темні панелі, важкі штори, тиша, яка тиснула на вуха. Лише запах дорогого тютюну й віскі наповнював простір.

Майкл стояв перед масивним столом, намагаючись приховати тремтіння в руках. Харпер сидів у кріслі, нахилившись уперед, його очі світилися, мов у вовка, що відчув запах крові.

— Сідай, — кинув він коротко.

Майкл опустився на край стільця, наче боявся забруднити повітря довкола себе.

— Ти давно зі мною, — почав Харпер, повільно обертаючи келих у руках. — Я довіряв тобі більше, ніж іншим. І раптом… мої гроші зникають. Конвой розстріляний. Люди мертві. Хтось мене продав.

Майкл ковтнув, намагаючись зробити голос рівним:
— І ви думаєте, що це я?

Харпер усміхнувся. Але це була усмішка звіра перед стрибком.
— Я думаю… що лише ті, хто мали доступ до моїх планів, могли мене зрадити. А таких людей — одиниці.

Він раптом різко підвівся й обійшов стіл, ставши майже впритул до Майкла. Його подих відчувався на щоці, холодний, як вітер перед бурею.
— Подивись мені в очі. І скажи: ти не маєш до цього жодного стосунку?

Майкл відчував, як у грудях гупає серце, кожен удар лунав, мов барабан смерті. Він знав: одна помилка — і він труп.

— Ні, — видихнув він, дивлячись просто в очі Харперу. — Я ніколи не зрадив би вас.

Тиша затягнулася. Харпер дивився на нього довго, немов намагаючись проникнути в душу. Потім різко відступив і знову сів у крісло.

— Добре, — його голос був рівний, але в очах залишався вогонь недовіри. — Я дам тобі шанс. Ти перевіриш усіх інших. І якщо знайдеш мені зрадника — я нагороджу тебе.

Майкл кивнув, відчуваючи, як піт заливає спину. Він знав, що вирок ще не знято. Харпер просто відклав його.

---

Коли Майкл вийшов із будівлі, його коліна тремтіли. На вулиці вже чекав Адам у машині. Він лише глянув на нього й зрозумів усе.

— Він щось підозрює, — видихнув Майкл.

Адам стиснув щелепи.
— Тоді нам потрібно діяти швидше. Бо наступного разу Харпер вже не повірить твоїм словам.