Розділ 68.

Майкл сидів у власному офісі, руки тремтіли, коли він гортав через ноутбук внутрішні звіти. В кожному рядку — докази брудних грошей, відмивань, таємних рахунків Харпера. Він розумів: достатньо лише натиснути «зберегти» — і він уже не повернеться назад.

Телефон у кишені завібрував. Повідомлення від Ави:
«Час настав. Ми чекаємо».

Він закрив очі. Серце билося, як барабан. Якщо його викриють — Харпер зітре його з лиця землі швидше, ніж поліція встигне щось зробити.

Майкл встав, підійшов до сейфу, витягнув флешку й акуратно підключив її. Дані переливались із ноутбука, відображаючи на екрані миготливу лінію завантаження. Кожна секунда здавалась вічністю.

Двері раптом відчинилися. У кабінет зайшов охоронець Харпера.
— Все гаразд, містере Рід? Бос хоче знати, чи звіти готові.

Майкл ледь не задихнувся від страху. Швидко натиснув на клавішу, приховавши процес копіювання.
— Так, я саме закінчую. Передам їх завтра.

Охоронець недовірливо зиркнув на нього, але нічого не сказав і пішов. Майкл сів назад, витер піт із чола. Коли флешка запищала, сигналізуючи про завершення копіювання, він ледь не розплакався від полегшення.

---

Уночі він зустрівся з Авой та Адамом у підземному гаражі.
Ава, вся у чорному, підійшла до нього близько, простягнувши руку.
— Ну що, Майкле, тепер ти по-справжньому наш.

Він передав флешку, і Адам миттєво сховав її у внутрішню кишеню.
— Якщо ці дані справжні, — його голос був серйозним, — ми зможемо розпочати перший удар.

Ава погладила Майкла по плечу, її усмішка була одночасно й холодною, й обнадійливою:
— Ти тільки що підписав Харперу вирок.

Майкл відчув, що йому важко дихати. Але в глибині душі він знав: назад дороги вже немає.