Розділ 66.

Світло ранку проникало крізь жалюзі, лягаючи смугами на оголені тіла. На підлозі — розкиданий одяг, на столі — два напівпорожні келихи вина. Ава сиділа на кухонному стільці в одній лише його сорочці, що спадала з плеча, й неквапливо пила каву.

Адам, ще оголений по пояс, готував собі чашку. Його волосся було скуйовджене після бурхливої ночі, на шиї залишилися сліди її губ. Він виглядав небезпечно й водночас дивно домашньо.

— Знаєш, — озвалася Ава, облизавши край горнятка, — Харпер сам риє собі яму. Його угоди тримаються на тендітних союзах. Варто підштовхнути — і вони розсиплються.

Адам глянув на неї, в очах ще жеврів вогонь ночі, але голос був спокійний:
— І ти знаєш, куди підштовхнути.

Ава повільно всміхнулася.
— Якщо ми використаємо одного з його людей проти нього, то зламаємо ланцюг. Харпер звик довіряти тим, хто боїться його. А страх — це найкраща зброя, якщо знати, як його обернути.

Вона поставила чашку на стіл і нахилилася вперед, дивлячись на Адама прямо, хижо й водночас ніжно.
— Ми станемо тим страхом, Адаме. «Нічні месники» мають вдарити саме там, де він відчуває себе найсильнішим.

Він підійшов ближче, уперся руками в стіл з обох боків від її тіла. Його губи ковзнули по її шиї, і він прошепотів:
— Ти знаєш, я піду за тобою куди завгодно. Навіть у самісіньке пекло.

Ава всміхнулася й поклала руку йому на груди, відчуваючи спокійний, але твердий стукіт серця.
— Тоді, коханий, саме там ми й зустрінемо Харпера. У його власному пеклі.